Подорож

Posted on Лют 18, 2007 in Оповідання, Щоденник

Поїхав якось я з Дмитром до лісу,
У гаражі велосипеда взяв,
Набрали в погрібі ми сливок кислих,
По бейкалися там та сям,
Зайшов додому взяти миску
Та рушили ми к Яківцям

Проїхали ми став один та другий,
Проїхали вже кілометра два,
Тоді ще діставали мухи,
То у вухо залетить то в глаз

Доїхали вже до вокзалу,
Втомився я й супутник мій,
Поїхали мабУть назад ми,
Сказав Дмитро й повернули ми рулі.

Але ми не поїхали додому,
Поїхали десь погулять,
Під’їхали до одного там столу
Й вирішували куди нам від’їжджать

Поїхали ми в центр та на стадіон,
Поїли кислих слив із миски тої
Вернулися додому, дивлюсь я – слон!

Та ось й кінець історії оцьої..
А вдома був зовсім не слон
То просто була іграшка моя.

6.02.2001

Оце мій дім, моя оселя

Posted on Лют 18, 2007 in Оповідання, Щоденник

***
Оце мій дім, моя оселя.
Вона і скромна, і мала,
І ось заходимо веселі,
Та й роздивляємось палас.

Це в нас вітальня зараз,
Ідемо далі, любі гості,
Заходимо ми в кухню враз,
Стоїть тут брат мій Ростік,

Пішли до зали коли час,
Тут ми побачим телевізор,
Та цей шикарний інтер’єр,
В нас є картина «Ревізор»,
Вона висить біля порт’єри
Ходімо далі, це позор.

Нарешті ось моя кімната,
Вона світленька та зручна,
Ось є диван та іграшка кудлата,
І шафа тут знаходиться міцна,

Ну ось і все, я не кажу за ванну,
Та й туалет я до уваги не беру,
Дивіться на мою оселю гарну,
Я весь цей запис на полицю покладу.

6.02.2001

Зима

Posted on Лют 18, 2007 in Оповідання, Щоденник

Зима, яка ти сніжна та красива,
А сніг блискучий, як кришталь,
І синє небо немов слива,
А ти ідеш від нас, як жаль

Іде година за годиной,
Та ось спливає весь твій час,
Ми будемо чекать тебе єдину,
Увесь цей рік не забувай про нас

Була ти тепла та приємна,
Та й морозець щипав не раз,
Хоча була коротка днина,
Та й білий сніг лежав весь час.

Чи прийдеш знов ти наша зимо?
Чи буеш радувати чи ні?
Утіхо ти моя єдино,
Давай, вертайся через рік!

І знов сніжком вкриває землю,
Червоний стовпчик хилить вниз,
Прийшла, а я сиджу та їм морелю,
Ні! Це я сидів й горішки гриз

І це мої останні строчки,
Не можу більше я терпіть,
Як швидко зараз біжать роки,
Піду я їх призупинить.

4.02.2001

Свастика

Posted on Лют 17, 2007 in Щоденник

Свастика – символізує кабалістичного Алефа, символа первісного руху Великого Подиху, що закручує хаос у центрі.

– Свастика Засіяне поле,

– Свастика-Грозовик,

– Свастика-Громовик

– Свастика Зірка Перуна зображені на ковчегу завіту, у якому Мойсей одержав скрижалі із законами Сварога від слов’янського бога Перуна. Бог грози й грому, з’явився на горі Синай, як йому й властиво, із громом і блискавками.

москалі

Posted on Лют 17, 2007 in Щоденник

Отак подивишся на москаля
здаля
Неначе справді він людина,
іде собі мов сиротина,
очима блим, губами плям,
і десь трапляється хвилина,
його буває навіть жаль,
а ближче підійдеш – москаль!

Begeisterung..(нім.)

Posted on Лют 17, 2007 in Зовсім не моє

Feb. 17th, 2007 at 9:39 PM

акварелі надихають….

очі тонуть у насиченому вечірньому повітрі, шкіра відчуває вологий легкий туман, ти чуєш шурхіт піску ось тут,на межі….там внизу озеро живе так давно….нічого зайвого, нічого конкретного….півподих, півзлет, півпадіння, півспокій, піввечір, півшурхіт,пів*я….

мільйони його слухали, мільйони чули, мільойони його ненавиділи, мільйони боготворили…..він наказував мільйонам, він ненавидів мільйони, він знищив мільони….вони йому цього не пробачать…

його акварелі надихають….Адольф Гітлер….

Сповідь №3

Posted on Лют 17, 2007 in Зовсім не моє

Feb. 17th, 2007 at 5:29 PM

(Тільки розпочата нашої першої весни, в травні, коли я сиділа на прогрітому сонцем Орлі (не на самому звичайно) і думала про…)
* * *
Сьогодні той день, коли хочеться жити на всю!
На захід задерши свій носик, відкинусь на мить…
Так радісно клену, кульбабці, джмелю, горобцю…
Ми в Сонці, в Коханні, ми з ними і неба блакить…

Як добре, коли можна просто Себе любить…
Нікуди не йти, ні за що не переживать…
Ти поряд і, знаєш, це та довгожданна мить
Екстазу від власнопрекрасного, справжнього Я!!!

І знов перед очі молочний цвіте абрикос…
І знову разом Ти і Я у єднанні пливуть …
І все що хотілось, і все, що уже збулось…
Ти будь моїм роздумом, просто Собою будь!

Знамена Твоїх перемог Я до рук не візьму!
Це сила Твоя, Твоя віра, Твої ім*я….
Усе, що здолав і ще має здолати Твій дух…
Ти будеш Творцем, ну а Музою буду Я!

Ти хочеш боротись зі світом? Це-складно, повір!
Твій істинний світ — твої друзі, кохані, сім*я….
Твори їх, можливо, не просто ховатись як звір…
Ти будь Боротьбою, а Спокоєм буду Я!

Гармонія світу в обіймах малих рученят!
Творіння любові, клітинка Твоя і Моя,
Молочне добро і глибини !Твоїх! оченят…
Ти будь його Батьком, а Матір*ю буду Я!

Екзамени, сайти, шпаглівка, пед.ради, ремонт…
Ніікуди вони не зникають: робота, сім*я…
У вирі буденностей, клопотів, справ, заборон…
Ти будеш Сергійком, Ганнусею буду Я!

Ми — світло, ми — пісня, ми — море…приплив, відплив…
Ми різні і разом…з*єднались один в одне…
Я все пам*ятаю й ціную, що Ти говорив!
Кохаю Себе, Ти — це Я…Я Люблю Тебе!

11 травня 2006р.

Мій кіт за тобою скучив

Posted on Лют 16, 2007 in Щоденник

Мій кіт за тобою скучив,
У мене нові книжки,
У мене нові шпалери,
Мій кіт за тобою скучив.

У мене нові шпалери,
У мене нове життя,
І тільки одна проблема:
Мій кіт за тобою скучив.

Олег Романенко

сум!

Posted on Лют 13, 2007 in Щоденник

Трястя забирай.. вчора було одне.. а зараз його вже нема.. втекло.. не те щоби у мене колись щось викликало ностальжи.. але .. мені сумно за тим, що завжди щось зникає.. звідки стільки суму? жах!

свинець та їжачки.. в чому подібність?

Posted on Лют 13, 2007 in Щоденник

А ви не знаєте, чи багато у Свині свинцю? Я не знаю. Треба якось провести цікаві досліди.. Ні, не так як у Подерв’янського з жабкою та їжачком.. То брутально. Надувати їжаків через дупу встромивши соломину. Нагадує про те як тому ж їжачку нещасному встромляли олівець в анекдоті. Бідний їжак, все йому не щастить. Ото, напевно, не треба свого носа пхати до поганих дядьок та в анекдоти паскудні

комахи.. це гарно?

Posted on Лют 13, 2007 in Щоденник

Ви бачили які комах узбільшеному вигляді? А муха яка страшна? А усілякі.. бр-р-р-р.. У мененеадекватна реакція на великих комах. Особливо на сарану та таке інше. Ще я нелюблю капустянку чи як її там.. як її всі звуть «мєдвєдка» у східній Україні. Мабутьщось пов’язане з ведмедями чи з політикою

хандра

Posted on Лют 12, 2007 in Зовсім не моє

Feb. 12th, 2007 at 9:42 PM

Просто, коли залишаєшся ввечері вдома сама і наплановуєш цілу купу різних справ: випрати білизну, вишити рушник, підготуватися до тесту…так не хочеться ніфіга робити – жах!!!

Самотність зжерає сили і натхнення.

Самотність злить і робить матюкливим стервом ту, що щойно ішла і сміялася снігу.

ХАНДРА…дра…дра..

раденька!!! :)

Posted on Лют 12, 2007 in Зовсім не моє

Feb. 12th, 2007 at 9:46 PM

ось і створилася….дивно, ніхт не зрозуміло…поки пригадала англійську мову…а я не такий вже й чайничок! ))багато пишу, всюди…….ЖАХ!
ось ще щось….нещодавнє

вона хтіла приносити йому жовті хризонтеми щодня….можливо цього б не розуміли його батьки, бо ж квіти в цивілізованому суспільстві мають дарувати чоловіки своїм жінкам…..але тут все було навпаки…не так як у людей

вона завжди була не як у людей….а як у себе…дивно вона не жила в колбі, вона жила в казці!

останній уривок

Posted on Лют 12, 2007 in Зовсім не моє

Feb. 12th, 2007 at 9:30 PM

Останнім часом він тікав від людей…йому було незатишно і гірко серед тих з ким він прожив 21 рік в одному місті…його манили карпати, а може він просто любив висоти, любив підкорювати, любив сходити і підійматися…любив бути першим….він просто любив свободу…таке умовне філософське поняття….для нього вона була сенсом і світлом і мрією і даром…..Свобода…..самого себе….він чекав

вона

“її очі міняли колір”…коли із зелених ставали карими, коли ширилися зіниці і щось підступало до горла….”а руки як крила” любила повторювати вона про свої руки, мала мякенькі щічки і пух над губою, ніколи не була схожа на кішку, скоріш на кошеня..а він все одно лагідно називав її кицею…..а щодо рук……Авалон хотіла собі крила, щоб уміти літати, цим вона ще без крил поступово знайомилася і тренувалася…обходилося переломами й синцями….Авалон літала з других поверхів

Вона не хотіла крил…вона їх вже мала тому їй було ні для чого вирізати їх в спині, чи тренувати на витримку власного тіла…..Вона мала дужі жовті крила, вони не ховалися на ніч і хоча місця на ліжку лишалося мало, завжди було тепло й приємно спати загорнувшись у власні крила

(поглянь на свої плечі, там є Вони Крила…)

Жовті крила відлякували комах, жовті крила давали притулок рибам..

вона хотіла риб*ячий хвіст…він можливо б смердів оселедцем, з ним би було слизько спати і щоранку доводилося б вкидати білизну до пральної машинки…. та хвіст дарував стихію…

вони любили свої мінливі, тимчасові білкові форми…вони любили то у що їх поселив Бог…на цей час….вони любили як форми пахли, як форми терлися, як вони ж боліли…..

вони купалися без одягу….він бачив її у купальнику лише кілька разів, бо соціум їх очишені форми не любив…..соціум заздрив….доводилося одягатися…….

вони любили власні тіла

(роздягнися)

( 1 comment )

m:
Feb. 13th, 2007 08:47 am (UTC)
красиво.. КРАСИВО! красиво.. класно! супер!

не можна оприлюднювати приватки???

Posted on Лют 12, 2007 in Зовсім не моє

Feb. 12th, 2007 at 9:54 PM

13:01:33] Сьогодні я себе люблю1
[14:25:47] Оце поплавала!
[14:25:53] Красуня!
[14:26:06] Пів ванни води, пів ванни піни…
[14:26:11] ну…як я люблю
[14:26:19] Зелений чай
[14:26:40] І по 3 свічечки в кутках ванни
[14:27:02] Ніколи так не балділа!
[14:28:02]
[14:28:29] А тепер посохну і далі писатиму
[14:29:04] вся така ніжна, аж шовкова
[14:29:24] І пахну …
[14:29:28] мммм
[14:29:55] а ще класична музичка
[14:30:11] Щоб нічого зайвого в голову не лізло
[14:30:17] помріяла
[14:30:36] відпарила увесь непотріб з себе…
[14:30:55] і тепер така…………..
[14:31:09] А тебе люблю вдвічі більше
[14:31:23] Бо Ти–Я, а значить…..
[14:31:35]
[14:33:16] як же хороше…..
[14:35:41] Хочу Тобі це віддати…..щоб і Ти, мій рідненький, відчув,яке Ти добро і ніжність….
[14:35:45] бо так і є!
[14:38:59] Бо Ти –моя пісня, бо Ти–моє море, бо Ти –моя незвичайність!
[14:40:10] І якось так склалося, що Я знайшла Тебе і Себе в Тобі!
[14:42:07] Мій любий Сергійку, будь щасливим….буди замореним, але щасливим, будь мокрим, але щасливим, будь заклопотаним, але щасливим….я буду Твоїм щастям, якщо хочеш…
[14:42:18] Яким Ти є для мене!
[14:43:41] …
[14:44:46] ..Оце таке маленьке, закохане створіннячко, яке сидить в великому рушнику , бажає, щоб Ти його кохав!!!
[14:44:55]
[14:45:39] можеш нічого не казати і не відповідати навіть….просто відчуй мене…Добре?
[14:45:56] Цьом Тебе в носик!

( 3 comments )

m wrote:
Feb. 13th, 2007 08:54 am (UTC)
перепрошую, що перебив романтику.. але “цьом тебе в носик” в останнє чув від гарного знайомого ґея.. ))

h wrote:
Feb. 16th, 2007 07:34 pm (UTC)
все одно я була першою….а в носик…..
що за виправдання
я люблю його носик! а ти?

m wrote:
Feb. 16th, 2007 07:36 pm (UTC)
і я люблю!

з зошиту з анатомії

Posted on Лют 12, 2007 in Зовсім не моє

Feb. 12th, 2007 at 9:37 PM

– Розкажи мені…
– Не розкажу! : )
І в кімнаті стало тихо, так, наче, вона і не приходила.

Вона була з тих часто зустріваних дівчат, які бояться…. Боять-ся….Ся….тендітне равликово-м*яке, лунке і дзвінке диво, таке налякане самою собою.
Боялася свого подорослішання. Боялася думок, які народжувалися в її розумі і дерли ізсередини її дитяче тіло.

Вона пила хімічне какао вечорами.На підвіконні лампа форми чудної птахи. Блакитний пелікан зі світячимся жовтим дзьобом частенько заглядав у папір, що плакав під її дитячими ручками. Вона ховала у папір свій настрій. Бо нікуди більше його не приймали.

А він пив Чорне пиво.

«Не обіцяй назавжди, не обіцяй навічно…» – а так плакав чорно-білий кліп в екрані телевізора. Усе чомусь плакало!

Він не любив телевізора.

Звісно, за що його можна любити?

Він займає дірявість невикористаних хвилин. Хвилин життя, які горять, ні, здається, вони тліють. А він боявся тління життя і свого тління.

Вони були молоді…зеленаві пагони спільної весни.

Він побачив її взимку, коли довірившись внутрішньому м*якому серденьку вона не забула уточнити час і місце їх зустрічі.

(Згадай голос свого коханого!)

Серед голосів і мелодій навкруги завжди є та, котра подобається або ж ні, та котра зачіпає, дріботить по кожній твоїй клітинці від вушка — > туди, де тепло…

А вона злякалася його голосу. Бо відчула, що в його : «Слухаю» немає нічого неземного. Він така ж людина яквона! А значить вони разом стануть янголами, чи дияволами, а значить стіни між ними нема, нема п*єдесталів та гучностей, нема….ма!

Хіз войс воз соу софт енд…/…енд оф йо ефрейднес!!!

мучу..

Posted on Лют 2, 2007 in Щоденник

Marti (10:33:59 2/02/2007)
Щось від мене в Полтаві всі хочуть..

Marti (10:34:34 2/02/2007)
А я нє.. Нікого не турбую собою )) Так що робимо висновок.. зникнувши я не перестану мучити людей.. це моє покликання!

Що коїться в душі..

Posted on Січ 14, 2007 in Щоденник

Як написати те, що не хочу більше того що навколо? Невже це значить що я жити не хочу? А може не на місці я є? Чому народився я тут? Чому народились всі де є? Чому? Навіщо оточення? Навіщо життя? Знову до смерті? .. скільки запитань.. а чого хочуть люди? жити.. їсти.. сексу.. мати щастя, кохання та інше.. навіщо?

Душі та кохання

Posted on Січ 13, 2007 in Щоденник

Поперше.. питаю що таке душа в уявленні кожного .. прошу думати головою і оцінювати реальність всього цього.. компонувати із іншими думками і компілювати свою власну на підгрунті тих стверджень та заперечень..

зараз про своє. думаю що душа це безмежжя. можливо це є матерія, яка має форму ще не визначену людиною.. це грунтується лише на тому, що ми маємо звязок фізичного та духовного, а це вжен давно доведено.. а інший мій варіант – це безмежне що не має матеріального втілення (елекутромагнітного заряду, тощо.. ) окрім того.. я припускаю що душа є єдиною та це є бог.. бо якби душі літали, то їм би місця не було.. якби заряджені, то були би одні грози..

і про любов.. як стверджує біблія.. бог це втілення любові.. можна і навпаки казати, щодо першості .. то хіба не можемо споріднити цю всю безмежність (не рух по колу, … хоча може і так.. рух.. коло.. коло це дурня, а вот рух.. він спиняється? треб вести окрему тему у філософії про вічний рух).. вічність та безмежність є бог, любов, душа людини.. бо кажуть людина по сутіф гарна..

але протягом житття гріхи та земне тілесне життя трішки саме тіло гнітиться..

тему створив спеціяльно для обговорення кохання та душ.. чи може споріднюватись дві душі чи одна душа що є богом при прийнятті віддає тілу любов.. система складна,Ю але до єдності варто прийти.. бо істина ж таки є єдина.. хочу чути думку кожного.. зважайте на мої аргументи і критикуйте їх..

Полтава – Кременчук – ?

Posted on Січ 30, 2006 in Оповідання

Старе оповідання про подорож. Читаю зараз – аж самому чудно. Таким колись я був. (хоча не так вже й давно це було Smile)

29.01.2006 8:22

Чудовий, на диво теплий ранок. Прокинувся вдома о 6 годині. Їду в маршрутці на вокзал.

Маршрутку кидає. Не можу писати.

Турбує незашитий карман та…існування і суть кохання. Його форма в сучасному суспільстві. Турбує проблема українського в Україні.

Сидиш у маршрутці, оглядаєшся: бачу десяток тіл навколо себе. Хто сказав, що сайт шаблонний? Це ви шаблонні. Купа примороженого м’яса. Всі на втиці, тикають мобільні, а у мене не зашитий карман та жовта кофтина. Згадується мотив пісні Чіжа – Еду.