1 травня. трішки ричання

Політ майже нормальний. любов. надмірна знервованість. але покищо нема посилання всіх до бісової матері і всього такого. Підрахував доходи і витрати. Тупцююсь на місці. Абсолютний нуль впродовж останніх пів року. Напевно це є результатом надмірних витрат. Хоча начебто їх не так багато. Аби борги віддавали вчасно. Було би прекрасно.

Чекаю.

Отримав два дні тому синця під оком. Зацінив. Болить і виглядає не дуже симпатично. Треба обережніше, бо буде як у нафтовиків, яких покаують по діскавері.

Думаю і не думаю днями. Образливо багато за що. Втіха в собі. Більше ніяких радостей. Я. Любов. Всьо! “А всі інші не такі… ”

Хтось допоможе. Хтось інколи аж навіть дуже адекватний. А хтось лінивий. Хтось підсирає, хтось робить вигляд, що дуже хитрий. Хтось просто заколупує. Хтось багато балакає. Хтось думає в напрямку незрозумілому для розуміння. Хтось не думає взагалі. Хтось.. Хто? Я?

Ні. Аж ніяк не я. Я присутній фізично для багатьох людей. Так, ось він я. думаєте, що у вас є можливість знущатись через це, посередньо чи напряму. Ні. Я можу бути відмсутнім. Ага.

Я присутній не фізично. Для себе. Для неї. Красиво, щасливо, любо, мило, ніжно, азартно, приємно. Так. Я тут. Я усюди. Відчуваєш?

Може й не відчуваєш.

Але кол я присутній для тих всіх інших .. навіть не інших, просто для всіх, то вони відчувають. Користуються. Піду краще поратись. Мені від того краще, ніж від балачок про дєньґі, секс, роботу і пиво. Менше балакати про це треба! Або в іншій формі.

Це був мій суб”єктив. Ага. Пасіба за творення мого світогляду всім, хто мене виховав, викохав, випестив, вилюбив, витурив, накрутив, пережував, скористався, виплюнув і витер ноги, руки, всі інші частини тіла і не тіла, що хотів витерти. Через це я тепер такий яким я є. Не ображайтесь, якщо буду гризди гостро і лаяти голосно. буду бити, ламати, гвалтувати мозок, душу, тіло. Будьте обережні.

Покищо уходжу в спокій. Думаю про цілісність. Особистість в кожному. Особистість в більшості розкришена. Чи має мене стосуватись особистість поряд чи не поряд стоячих людей, собак, кішок, мишей, тарганів? Навіть якщо вона розкришена на мільйон частин, або й має тільки залишки цих крихт?

Я напевно “повинен” цікавитись суспільством.

Покищо цікавлюсь чимось іншим.

Я ціле. Не діліть мене. Це єдине, що в мене є. Більше нічого. Всьо інше набувне. Зламатись – значить втратити себе і втратити все інше, що може вже, або й ще не здобув. Ламати елементарне, ламати просте.. це дуже небезпечно, може бути великий вибух. Ламати складне на мале – просто. Просто ламати складне. не просто ламати просте. Але як зламати, то просто не відмажешся потім. буде погано. дуже.

Люблю.

Після того як проходить ще пару годин – приходить купа думок. думки інколи розвіюються. Знову нахлинають. Навіть не намагаючись їх позбутись. Майже всі вони мої. Коли захочеш – тоді думаєш. Коли не хочеш – взагалі жодної думки не маєш. Думаю, що це прерогатива чистої людини. Або майже чистої. Тої, яку зламати дуже важко. Стійка людина – та, що може не слухати тоді, коли це потрібно саме їй, а не тоді, коли на неї не наступають, не тоді коли може хоче хтось інший. Кожен вирішує сам за себе. Кожен з нас є вільним. Кожен малює, створює, руйнує з власного бажання. І навіть не зважає на закон. Закони.. правила.. а вони в свою чергу не помічають людину. Яка вже й не людина навіть. Бо слідуючи суспільству можна перетворитись на травинку, кульбабку, бур”янинку, яка починається з насіннячка занесеного вітром чи чимось іншим(бажаннями, сподіваннями) деінде і там зростає під наглядом суспільства та його “лідерів”.