Щодо українських народних казок. Жорстокість героїв та сюжету загалом

Нещодавно взяв до рук книжку червоного кольору. Мабуть просто на очі попалась першою. Відкрив і перечитав уривчасто. Особливо в кінцівках хтось когось з*їдає, обдирає шкіру живцем, хтось вмирає, присутньо дуже багато елементів садизму та й всього, що може бути притаманне триллеру. Ось ще знайшов коментар, який сподобався в Інтернеті про Телесика.

Якщо вже на те пішло, то з Телесика я б викинула саме Телесика. Бо він вживає неадекватних заходів самооборони. Мало того, що він відправив зміючку Оленку до печі, так іще й із садистським задоволенням спостерігає, як потім мама уплітає за дві щоки рідну доню, а згодом, на додачу, знущається з неї: "Покотися, повалися, Оленчиного м’ясця наївшися!" Тяжко б не хотілося, щоб моя дитина мала за взірець для наслідування цього малолітнього маніяка!
Взагалі українські народні казки надто жорстокі - наша історія далася взнаки. Мені більше до вподоби сучасні авторські твори. З народними казками, мабуть, варто знайомити дітей у старшому віці - суто як зі зразками народної творчості
Posted on 01 серпень 2007 21:05 (UTC)
автор коментаря bulbaszkaero.livejournal.com
коментар звідси http://kidbook.livejournal.com/5019.html?thread=26523#t26523

Чи варто дітям знати казки народні? Чи спочатку вони повинні дорости до віку в якому почнуть усвідомлювати жорстокість, а не сприймати її за належне?