Про фізичні покарання дітей
Сьогодні на “вдарив чоловік” вкотре прочитала в чиємусь блозі обурливе «ніхто не має морального права піднімати на тебе руку». І це писала мама своїй знайомій, яка сама недавно розповідала, “вліпила кілька разів по задниці, дитина наревілася і заснула”. Як це типово: я доросла мене бити не можна і чоловік сволота, бо піднімає руку на слабшу жінку, а дитину сама б’ю і вважаю, що бити можна і треба.
А паралелі провести тяжко? Чим ситуація коли мама б’є дитину нормальніша, ніж та коли чоловік б’є жінку? Та нічим – і те і те неприпустимо, навіть перше – набагато гірше, бо коли чоловік б’є дружину, то вона як людина доросла має більше можливостей протистояти, ніж мала дитина, яку б’є мама, або тато, або тим більше обоє.
Фізичні покарання бувають різні, це звісно не лише биття (руками, ременем, палицями тощо), а ще ставлення в кут, інше обмеження руху, мови тощо. Садисти відпочивають. Будь-які фізичні покарання мають однакову мету і наслідки, це те саме насильство, а різняться лише прояви. Думаю найпоширенішим з фізичним покарань є биття дітей.
Чи задумуються батьки, які б’ють своїх дітей над такими питаннями:
1. Як можна бити того кого любиш? Як можна бути жорстокою з тим кого любиш? Чи це допустимо? Достатньо поставити себе на місце того кого б’ють і подумати: а чи мені було би добре якби на мене підносила руку людина, яка мене любить і яку я люблю? Я думаю кожен дорослий скаже, що ні. Ну, окрім, відомої всім категорії людей, але я тут говорю не про збочення, а про нормальну поведінку. Коли ми когось любимо, то хочемо для цієї людини лише найкращого. А побої це не найкраще. То чи мама, яка б’є дитину дійсно її любить?
2. Як можна бити слабшого? Це чомусь вважається недопустим по відношенню до чужих, як же бити рідну дитину, яка є слабшою? Звісно, про це не думають, коли зривають злість на дитині, бо вона не становить загрози, не може за себе постояти.
3. Як не розуміти, що це завдає дитині болю не лише фізичного, але і психологічного і лишає слід на все життя? Бо биття дитину ображає, принижує, лякає, а ще робить або вразливою, або навпаки товстошкірою.
4. Як не хвилюватися за те, що дитина скопіює поведінку? А вона скопіює. Багато хто каже «мене били і нічого». Так як же нічого – навчили вирішувати проблеми тільки так. Чому дорослі жінки часто терплять сімейне насильство? Бо для них це варіант норми. Хочете щоб для вашої дитини сімейне насильство теж стало варіантом норми? Продовжуйте в тому ж дусі.
5. Чому дорослих бити не можна, а дитину можна, або ще кажуть, що треба? Хіба дитина річ чи наша власність? Якщо так, тоді дійсно можна робити, що завгодно. Якщо ні – то як можна бити? Над іншою особою закон, мораль і релігія заброняють чинити насильство, якщо ви вважаєте його допустимим, то може не вважаєте дитину повноцінною людиною? Часом кажуть що « мала дитина як тваринка» і видно ставляться відповідно…
В батьків є багато відмовок, виправдань, вигадок для застосування фізичних покарань:
1. Кажуть «кінець-кінцем мені увірвався тепрець», коли б’ють через відсутність конролю на собою, тобто в стані афекту. Це хіба слова дорослої людини? Ні, бо доросла людина має поводитися розумно, і адекватно, а невміння контролювати свої вчинки це зовсім не риса дорослої людини, це ознака інфантильності, тому тим більше ця риса не пасує батькам.
2. А «він мені на зло так робить» кажуть коли не розуміють поведінку своєї дитини і її реальні потреби. Дитина робить «на зло» коли сама почувається погано. Це спосіб привернути до себе увагу і варто поставитися з розуміням, а не карати за це прохання допомоги. До речі, поведінка нашої дитини – це результат нашого виховання. То за що бити? За власні прорахунки? Тоді пасує бити себе. Дивно карати іншу особу за власні помилки.
3. «Інакше не розуміє», це з серії «всі діти різні», улюбленої серії виправдань батьків для своєї нездатності до виховання без покарань. Так кажуть батьки, коли самі не мають розуміння, що биття не вирішує проблеми в цілому, а лише знімає її на певний час або видозмінює. І не розуміють, що так вони лише псують стосунки з дітьми і що це свідчення їхньої цілковитої нездатності знайти інший спосіб порозуміння.
4. « А дитина мене інакше не боїться, тому не слухається». Це ж добре. І добре те, що дитина не боїься батьків. І те що має власну думку, бажання чи емоції. Хіба можна справді хотіти, щоб рідна дитина боялася батьків? Любов і страх речі несумісні. Чи може, щоб слухати когось його обов’язково треба боятися? Ні, це не так. Те саме стосується тримання в страху погрозою покарання.
5. Кажу дитині «б’ю, бо люблю і хочу навчити доброго». Ця фраза вражає. А коли вас хтось битиме «бо люблю» ви як відреагуєте? Уявіть. Поставте себе на місце дитини і подумайте чи добре таке їй казати. Чого доброго вчить биття, крім того, що вчить поганого – хто сильніший, той правий?
6. «А щоб знав як другий раз не слухати». Та не буде дитина знати і пам’ятати, бо діти поводяться імпульсивно і з тих же причин часто роблять щось незумисно, як це не виглядало. Якщо буде слухатися через страх побиття, то занадто дорогою ціною. Чи надовго допомагає покарння биттям? Надовго змінює поведінку? Ні? Так і я про це ж.
7. «А я легко, він навіть не боїться того». Та справа ж не в тому. Ображає і принижує вже сам факт биття, так само як дорослу людину.
8. «Моя дитина за кілька хвилин вже і не пам’ятає того». Та невже? Згадайте своє дитинство, згадайте скільки всього ви приховували від батьків. Було таке? Було. Так само і наші діти вміють приикидатися, особливо робити вигляд, що «забули» те, що завдало їм болю. Це захисна реакція – заховати біль подалі.
Коли говорять про те якою має бути мама, то кажуть: добра, любляча, терпляча, мудра, а про тата: надійний, сильний, розумний. Коли батьки б’ють дітей, то мамі підходить інший опис: істерична, нервова, агресивна, татові: страшний, жорстокий, злий. При такій поведінці батьки виконують невластиві їм ролі і є загрозою для життя і здоров’я власних дітей. Хоча вони рідко це усвідомлюють, ще рідше змінюють звичну поведінку, але іноді трапляються і дива.
Я не втомлюся повторювати: призначення батьків – любити, захищати, вчити, радити, а не карати чи судити і тим більше не бути загрозою. Про це варто згадувати кожен раз коли виникне бажання застосувати фізичну силу до дітей, бо це не є нормальний метод виховання, скільки би казали, що так було завджи і нічого страшного в тому нема. До речі, всього сто років тому до жінки відносилися як до речі і чомусь сьогодні ніхто не каже, що так було завжди, значить, це нормально. Дорослі люди за свої права відстоюють самостійно, за дітей часто нема кому заступитися, якщо батьки перші на яких покладена функція захисту її не виконують. На жаль, жорстоке поводження з дітьми в нашому суспільстві швидше норма, але ця норма повинна стати пережитком і чим швидше це станеться – тим краще.
Джерело: detkamamka.at.ua
Портал для батьків “Малеча”
Read More
Ремонт приборной панели Vito Mercedes
Я в соцмережах: