з зошиту з анатомії

Posted in Зовсім не моє

Feb. 12th, 2007 at 9:37 PM

– Розкажи мені…
– Не розкажу! : )
І в кімнаті стало тихо, так, наче, вона і не приходила.

Вона була з тих часто зустріваних дівчат, які бояться…. Боять-ся….Ся….тендітне равликово-м*яке, лунке і дзвінке диво, таке налякане самою собою.
Боялася свого подорослішання. Боялася думок, які народжувалися в її розумі і дерли ізсередини її дитяче тіло.

Вона пила хімічне какао вечорами.На підвіконні лампа форми чудної птахи. Блакитний пелікан зі світячимся жовтим дзьобом частенько заглядав у папір, що плакав під її дитячими ручками. Вона ховала у папір свій настрій. Бо нікуди більше його не приймали.

А він пив Чорне пиво.

«Не обіцяй назавжди, не обіцяй навічно…» – а так плакав чорно-білий кліп в екрані телевізора. Усе чомусь плакало!

Він не любив телевізора.

Звісно, за що його можна любити?

Він займає дірявість невикористаних хвилин. Хвилин життя, які горять, ні, здається, вони тліють. А він боявся тління життя і свого тління.

Вони були молоді…зеленаві пагони спільної весни.

Він побачив її взимку, коли довірившись внутрішньому м*якому серденьку вона не забула уточнити час і місце їх зустрічі.

(Згадай голос свого коханого!)

Серед голосів і мелодій навкруги завжди є та, котра подобається або ж ні, та котра зачіпає, дріботить по кожній твоїй клітинці від вушка — > туди, де тепло…

А вона злякалася його голосу. Бо відчула, що в його : «Слухаю» немає нічого неземного. Він така ж людина яквона! А значить вони разом стануть янголами, чи дияволами, а значить стіни між ними нема, нема п*єдесталів та гучностей, нема….ма!

Хіз войс воз соу софт енд…/…енд оф йо ефрейднес!!!

Поділіться в соц мережах!

0