шматок того, що мало в мені народжується….додаток до чогось….

May. 4th, 2007 at 7:40 PM

«Хочеш пива?»
Вона дожовувала ніготь і збиралася іти спати. Поблизу блимав монітор, чорний екран, 2 колонки та рядок стану скачування……е-мейл не хотів працювати, Аутлук-хуйня!
«Де Свєта?»
«Яка Свєта?Свєта пішла.»
«А вона була тут?»
«Частково..»
«Частково знизу чи зверху?»

Я КОХАЮ ЙОГО!

Вона кохала і кохає! Вона більше якась одержима ним ніж чимось…..а він……казав, що Кохає…………..вперше на перехресті леніна і комсомольської, на першому в їх місті перехресті зі світлофором, що мав секундломір!Він видихнув це їй у вушко і пригорнув однією рукою до себе.

(обійми сам себе..так як тобі зара хочеться)

Я ненавиджу ті світлофори, вони відраховують мої секунди у зворотньому напрямку….ближче до Чогось…до Кінця, до Смерті…«І коли світла не стане,доведеться померти!»(с)Я

але цей таємно мені подобається….бо там було оте Кохххаю….тихе і легке….палке і пристрасне…таке рідне і далеке одночасно….далеке у своїй незбагненості……..не вірилося!!!Хоча так давно разом..

Людина створена З поцілунку і обіймів….людина створена ДЛЯ поцілунку і обіймів…..все передбачено: пропорція тіла, кількість кінцівок, запах шкіри, колір куточків вуст, розмішення чутливих вкраплень поміж тонесенькими пушинками на животі…

(обережніше там з руками!)

Людина створена для кохання…і хай там…бог про це знав…
————————————————————-

вона сумувала…за собою, коли не бачила власних очей, бо вважала очі ходом до думки-очі вміли…вміли ховати і вбивати, вміли посміхнутися, і….стекти солоними краплинами…..

вона сумувала за своїм умінням не розбиратися в собі…не розбирати по поличках ситуації, не контролювати думку, не приборкувати питання…………..бо…………….одного разу хтось тикнув своїм пальцем на те, що вона читає думки…і їй від того знову стало страшно…насправді не вміла..насправді…не хотіла нічого читати – крім книжок, що носила за плечима, крім пісень, що давали слушний рядок, крім його повідомлень…..відомлень…від…Нього

так!
сум почався, коли він перестав відповідати на СМС-ки..

Одного разу зникло сонце…бо було з малої літери…

—————————————————–

зелені феїчки навідували її весь час….сидячи у шпарках вулиць і гілках дерев, на краєчках зірок і ….поряд з Його ліжком…. стиха підкрадалися і…запалювали трильярдами вогнів чорну квітку Граалю в жінці, яку так пристрасно любили….Вона хотіла! А він?

її любили? хто?що?як?….ніч любила її, місто любило її, вода любила її, хвоя любила її, ковдра любила її, рельси любили її (якось стрьомно “її любили рельси!”)

…вона любила те, що нагадувало їй про нього…вона оточувала себе нагадуваннями, теплими вісточками її найближчого друга….він став другим після серця, кого вона вчилася чути! часом не виходило…заважали ЛЮДИ…люди, які від народження свого, вилуплення з матиринської яйцеклітини мали ще один крім хвоста атрафований орган – серце…як це не трагічно, але відчуття порожнечі між ребрами приходить значно пізніше..ніяких кашелів, ніяких експертиз, усі кардіограми в нормі – насос працює стабільно…..їх серця були криваві всередині і зовні, такі серця не налаштовані на поміч…такі серця не чують….хіба що булькають часом, а люди називають це ЖАБОЮ….

вони мали власні хоробрі серця, виповнені шурхотом сосен, ранковими кукуріканнями,теплими смайликами з поверхні холодного монітору : ), золотистими пелюстками соняхів із літа, м*якими лапами усіх котів і кошенят, що колись траплялись їм на шляху, музикою одного канадського бандуриста,……соціум заздрив…доводилося робити тихішими звуки, щоб

(не плач, минеться)

щоб ніхто не прокинувся…і не скривдив….