Mar. 18th, 2007 at 12:30 PM
) ВІД БІЛОГО ДО ЧОРНОГО (
Коли ти мене вперше поцілував, z білого маленького пухнастого кошеняти я перетворилася на дорослу чорну кішку, що гуляє сама по собі і робить усе, що їй zаманеться. Дивись, щоб одного раzу від твоїх божевільних любощів ця киця не перекинулася на хижу чорну пантеру і не встромила тобі у шию свої гострі zубки.
Не дивлячись ні на що, мені добре z тобою, просто добре. Подобається дивитися на тебе, слухати тебе, говорити z тобою. Чудово було бути маленьким кошеням, коли усі тебе жаліли, любили по своєму, і лагідно дивилися услід. Приємно було посидіти z ними і потеревенити ні про що.
Інша справа тепер. Чорна кішка не чекає на zахоплені та роzчулені погляди. Її проводжають інакше. У цих поглядах легко можна прочитати докір, підоzру, zневагу і … zаzдрість. Противно думати, що так дивляться на тебе усі. Хоча ні, деякі досить добре виховані, щоб робити вигляд, ніби усе так як раніше, просто чудово.
Можливо, я перестаралася, даючи волю фантаzіям? Можливо!
Але все частіше мені хочеться роzпушити хвіст і zашипіти на всіх. На всіх, крім маленького чорного кошеняти, який солодко муркоче, коли бажає, щоб його пестили, і просто йде, zадерши хвоста, коли хоче піти.
І я нічого не можу z цим вдіяти. Ти zнову йдеш. Я кусаю губи і мовчу. Ти не мій, ти – нічий, ти – сам по собі.
Zалишається підточити кігті, ліниво потягнутися й піти zайматися своїми справами, zаzирнувши мимохідь у дzеркало – чи не дивиться вже z нього хижа чорна пантера.
Наталя Шеремета “Банальності на синтепоні”
Я в соцмережах: