археологу Тьомі

і знову здається мені чотирнадцять…
я мрію – ось виросту – буду ТУТ жити!
ну як же я знову могла закохатись?
а з іншого боку: ну як не любити?

я мрію, що ти запитаєш: як звати?
і де я живу? і що викладаю?
і будемо вдвох ми на кухні стояти:
ти з рибою, я з незавареним чаєм:)

у мене всьо хлопці, у тебе обручка…
у мене Полтава, у тебе розкопки,
нас в різних містах зачекалися учні,
конспекти, шпаргалки, музейні підробки…

уперше в житті зізнаюся в коханні
тому, хто ніколи мені не подзвонить
та я відчуваю, душевні блукання
ця казка про НАС дуже скоро розгонить.

так добре від того, що ти ходиш поруч,
що зрідка мені посміхаєся в вуса,
а я затихаю, коли ти говориш…
я завтра поїду, за рік повернуся!

я вірю в дива і для мене ти – диво!
бо крила нові відчуваю спиною!
спасибі за те, що я знову щаслива,
спасибі за те, що знов стала собою!

19.09.2007