«ПРІВЄТ! КАК ДІЛА?»

Банально, шаблонно, але чомусь приємно.. це не ті слова проціжені крізь зуби, коли хтось кудись «поспішає» («прієвет-как-діла-я-спішу!!!!!!!»), це щире.. певно так і має бути. Треба відповісти «ХАРАШО» і щиро посміхнутись, бо до тебе почнуть приставати з питанням «Чіво грусній?»

На всі питання треба швидко, зрозуміло і коротко знаходити відповідь російською, англійською, італійською, або арабською. А я ці мови або не знаю геть, або погано знаю. Проте вчора дииввся новини по польському телебаченню, бо російські вже задовбали. Тут їх багато. Може навіть дуже багато. (не розумію кого, телепрограм чи може самих росіян, бо здається все ж таки, що росіян, а не програм).. однаково вистачає і тих і тих. Аже надто вистачає.

Я скучив. ДУЖЕ!

А за вікном море. Сьогодні хвилі не маленькі. Тут щоранку і щовечора дме страшенний вітер. Позавчора навіть хмару притягло.

Я скучив. ДУЖЕ! ДУЖЕ!

Крім моря перед вікном є газончик, квіти, красиво підстрижені кущики, велика пальма. Все спокійно, якщо не брати до уваги москалів, котрі верещать до 12 ночі не своїм голосом за стінкою, по типу сміються.

Я навіть не знаю яке сьогодні число. Але, мабуть ще довго тут буду.. Та й чого канючити.. Тут же добре, правда?

Я скучив! ДУЖЕ!

Я дізнався сьогоднішнє число на телефоні. 8 Квітня. 8 плюс 1 та плюс 1 та ще два, потім пів ночі і ще 12 годин в дорозі. Чи 11? Це якесь дурне. Летіли 4 години. 240 хвилин.. 14400 секунд.. Чьорт! Збився! Так ось. Вилетіли о 4.30 з борисполя, а через 4 години о 7.30 вже прилетіли в Шарм-ель-Шейх. Я тільки не розумію, навіщо переводити (марнувати) час? Я постійно кахикаю.

Я скучив! Дуже!

В Борисполі встиг свиснути у апарата з кавоб чашечку кави за 50 копійок. Ну вже мені ці туристи. А ще.. здивуватись інтелектуальному пісюару, котрий вмикаю воду, коли від нього відходиш. Ну вже й техніка.

Зараз 9 година ранку. З 7 до 11 працює ресторан. Можна снідати. Можна не снідати. Тут шведський стіл. Їсти чого тільки тут нема. І смащене, і варене, і парене, і гаряче і холодне, мокре і сухе. Одних тортів тільки 15-20 видів. І хлібу теж. Причому раз у раз щось нове. Коли щось сподобається тобі в обід, то на вечерю цим не поласуєш. Як, наприклад, інтер’єр, хотів я забрати зі столу рекламу готелю, що виконувала ролю серветки. В обід стало ліньки її брати, а на вечерю на столі стало все не так. На столі лежала тканинка біла прямокутна, а посередині рожева по діагоналі. Стіл серверований на 4-ро людей. Італійці дуже чемні. Москалі – ні. Приладдя для їжі на столі багато. Офіціант приходить постійно і питає що принести. Та куди ж нести, коли в двох великих тарелях стільки їжі, що не з’їсти за раз. І нічого, йде за милу душу, смачно.

Треба йти їсти. Зараз вдягну сандалі та піду. Так! )) Навіть гроші не брати. Спочатку це дивувало. Зараз вже думаю, що це якийсь жарт. Тут щось не так. Дивно. Це ж добре, да?

Я скучив. Дуже!

Я не розумєць. Як ти працювала в тавернє, а з готуванням kawy маєш проблеми…..! (с) Polonia

13:43

Прийшов з моря, йду в ресторан.

17:10

Знову таке саме написати? Ну то ж є правда. Пішов жерти. J

– Україна?!? О!!! Юшьенька! Сердюшька! Клішько! Чевченька! …. Два Чевченька. Адін – футбаліст, другой – пісатєль.

Сьогодні в одного з продавців магазинів побачив Хмеля, доки він мені давав 20 L.E. здачі. Я ж йому розповів хто то є і що я дуже радий, що у нього знайома мені купюра з Зіновієм Хмельницьким.

Вчора була зустріч з Настьою. Купили у неї квиток на сафарі, що проходить на квадроциклі. Ми вдвох на одному. Мабуть буде весело.

Початок подорожі. Жодного фото, але гарно та приємно. Хоча дивно, не знаю. Мало і довго. Я, до речі досі не слухав плеєр. Теж дивно.

«Так много и так мало. Прекрасньіе глаза» (с) Люм

І за них дякую. Треба робити ці очі щасливими. Так от… все почалось з хвилі J

(зображення сонечка)

ЙОЖИК!

Хоча задовго до такого радісного початку всі радісно і по-«флешмобному» прийшли до мене додому.

Прівєт! Как діла? Всьо харашо! Уан доллар! J

Хоча за доллар нічого не зрозумів. J

Вдома все звісно добре. Чайд, друзі, справи, розваги.

5.04.08

Близько 17 треба було вирушати. Написав секретного листа. Досі не шкодую, хочу писати ще і ще. І ще, і ще!!!! Зібрав порожній наплечник, тільки як його збирати не розумію, він же порожній. Як виявилось пізніше, він важив 4 кг. А сам, порожній, 1,5 кг. Майже нічого не взяв. І вже початок на сьому я катався на вело по автовокзалу.

За 5 хв до відправки прийшла сумна і ззамучена, але щира Аня. (досі не розумію що це все значить). Дякую Всім вам, Друзі, що провели!

Всівся в автобус і за декілька хвилин побачив прощавальну хвилю з чотирьох друзів. Я вам дуже вдячниЙ!

19.47 8.04.08

Помітив те, що я перестав скиглити про те, що мені обридло. Втягнувся.

Здається так.

Стиджу на терасі. Вперше за довгий час вдяг навушники.

Добре, що вже зараз тут можна сидіти в футболці й босяка на вулиці і розглядати пальми. На мене, напевно всі образились за те, що я не пишу смс? Ну.. Скільки хто мені пише, стільки й відписую. Трішки напряжно писати смс звідси. Дорогувато. Та ні.. просто грошей на рахунку мало, а поповнення на лайф тут чомусь не продають. ) Найбільше отримую від Анічькі маленької. Декілька від великої… ні, не так.. Від великої – одна смс. Від Шуріка декілька. Більше ніхто не писав. Не знаю чого не доходять. У мене щодня на екрані мобільного світиться назва нового мобільного роумінг-оператора. Vodafon, Etysalat… зараз Водафон, тому назву салатного оператора забув..

Я скучив. Дуже! Дуже!

Не сумуйте! Хто зараз сумує – перестає сумувати. Не примусово, а по-справжньому.

По ящику, на кацапському каналі йде кіно від якого ноги крутять. Шурік обігнав Аню по кількості повідомлень. Мабуть комусь обридло писати. Крекер+риба+цьом не сподобався. Можна по окремості і на вибір? Запити все це Pepsi J

Я або щось не те уявив, або зажрався. Зараз ось думаю, що просто не то воно. Сорі J

Слухаю Lum і пре.. Навіть не уявляєш, як це може просто перти від музики, як мене зара.. не повіриш.. це так… супер!

Тіло пече.

Бачив тут багато красивих дівчат. Навіть когось фотографував. Щоправда не тягав дівчину по газонах, кущах, узбережжях, не лягав ні під неї, ні на неї, як це робив дехто місцевий.

Наступного дня у нього була інша героїня. І так щодня нова. І в інших кущах. Красиві газони, густі, мякі, поливаються щодня, стрижуться раз на два дні. А хіба не вабить молодого хлопця красиве, засмагле дівоче тіло в купальнику лиш? J Сам не знаю про що це я. )

До речі. 8 квітня. Сьогодні тут вже дуже добре. Відчуваю, що в Полтаві незрозуміла колотнеча навколо нічого і одні тільки порожняки. Ну вибачте, якщо не вгодив. «Завтра утром на рассвете…» (с) Lum

До речі ще.. я відмовився від багатьох задумок. Я маю зараз думати, або не думати. Є час для прийняття і відторгнення.

Ще, тобі може здатись, що я лінивий. Хоча мені зараз так здається, що ні.. ні! НІ! Навпаки. Нічого нікому не буде здаватись. Ну чому ж.. хоча думайте, як знаєте.

… тепер кожен, як мінімум підсвідомо має подумати і запевнити себе у тому, що я лінивий. Бо «у каво что баліт…»

Зранку прокидатись рано. Рано-рано!

(зображення моря, сонця і птахів)

Що, чхоже більше на колібрі ніж на чайку? Хм.. Тобі читати треба не тобі. Сорі. Я злий? Да? Хоча.. кожному своє, тому – нумо!

Якщо до цього місця ще є сили – добре. Бо у мене від останнього аж надто оригінального цьому, котрий прийшов через «треті руки» і тисячі кілометрів холоду, спеки і піску… він мене дещо роз-той-во.. Ну думаю, що по дратівливому стилю написання все видко.

До мого плеєра прибіг великий мураха. J

Не думаю, що йому схотілось послухати музику. Це так, підказка. )

Мені здається, що я роздратований.. чи не забагато мені стало здаватись останнім часом? І ще, мені здається, що це не просто так. Мені здається.. ні.. я впевнений! Я впевнений, що мене хочуть контролювати. Як дехто любить казати – «маніпулювати». Покищо інтуїція не підводила і всі свідомі і несвідомі намагання я відборював. Дурне то діло – боротись із собою. У мене інші методи.

Розповісти про поїздку в автобусі і аеропорт? Ну звісно розповім! А для чого ж іще я затіяв цю писанину? )

Наразі піду полежу, а завтра напишу. Чому у мусульман таке на даху:

(зображення того, що у мусульман на даху)

Та бо місяць не такий. Не збоку відкривається, а знизу вгору. Фото не вийшло, але, сподіваюсь, що зрозуміло який тут місяць. J

12:15 Ой, хто тут?

Наразі на пляжі. Розглядаю красивих дівчат. Годину тому сидів на Хонді і тис на газ. Такий-собі караван їздив в село бедуїнів.

О! Кров з молоком прийшла. З іншого боку доросла жінка каже, що «It’s very nice 4 U» – це «Ета харашо с тваєй старани». Таке вони вчили в дитячій книжчі. Малий гарно читає англійською. Тільки би ще перекладали правильно, було би зовсім зашибісь! ) Бабуся його дурить.

Сафарі на квадроциклах пройшло досить весело. БЕДУЇНИ! Декілька пальм завалених – лавички. Декілька дрючків вертикальних – стіни. Замість даху – листя від тих же пальм. Або може й ганчірки якісь. Такі хати утворюють майдани. 3-4 двори і є село. В кожному господарстві 2-3 верблюди. Горлають на пів-пустелі дайбоже. Ще частина підтягувалась в село на віслюках.

Ой, вона гладить себе між сідницями. Дивно. Прям переді мнов. J Вони зі своїм злопакою ходили по видичку. Треба буде після обіду поспати трішки. Чого вона задерла ногу, я й того культурніше лежу під сонечком ))

Лягла на спину і руку просунула між ніг. Гладить себе. Розповідає про креми й молочко. Та ну то таке. Сонце гріє і нагріває. Раджу! J

Так ось пройшла поїздка. Прийшов хачь і пропонує їй косички, або манікюр, педикюр. Каже мені, що у москалів та українців грошей нема. А у італьянос та англійців «мноґа дєньгі».

Мдя.

Автобус. Багато разів зупинявся на трасі. Лубни, Хорол, … я старався спати, але не виходило. Літак не зупинявся. J

Дорогою одному дядькові схотілось в toilet. А у водія жорствий графік та інтенсивний трафік. Довго зупиняти не хотів. А дядьки перед тим пивця чимало випили. Притисло. Зрештою водій зупинив автобус і пішов за ними слідом.

Заскочили назад всі знервовані. Обидва хотіли когось викликати. У кожного є «кришування». )) Дядько з пивом горлав на весь автобус, про те, що він «діпутат ґарадскоґа савєта». («є» з великим хвостикомJ)

==

Наш фотограф знову затяг якусь дівчину під скелю в море. Бігає навколо, широко і поважно розправивши пір’я.. ой.. фотік..

13.30

==

Дорогою на трасі бачив, як одна завантажена фура догнала іншу. Зрештою штук 10 легковушок та 4 фури лежали мирно в кюветі. Буд-матеріали валялись вздовж траси. Кров стікала швидкою річкою вздовж асфальту та гравію на травичку.. зрошуючи її собою.. густими хвилями.. переливаючись під заходом сонця. Кістки переломані стирчали з колес машин. Цій резині вже нічого не допоможе. Ну.. взагалі це так.. жарт J

Кабіна однієї з фур перетворилаьс на металобрухт. Може й водія не стало.

19.34 9.04.08

За 6 годин уїдемо в Каїр. Тут є гомік з Італії. Тобто він – це є вона, а в неї є друг з пузом. Досит складний розклад. Певно не всі розуміють такого )

Сьогодні зварився. По шкірі пухирі. Хоча не так вже я й багато на сонці лежав та ходив та .. що?

Місцеві питають: «Чіво бєлій?» J

Буду спати, якщо москалі в сусідньому номері перестануть горлати. Весь день на дверях висіло в них DND. А під ніч вони йдуть всім сімейсьвом чисельним кудись, повернувшись о 1 ночі галдять. Треба перед виїздом в Каїр спитати в них як спиться. J

«Косичка зі скальпелем»

»Скіфс».

11.04.08 01.21

Ніч. Глибока. На дворі. В головному корпусі готеля невеликий рух. Натирають підлогу. Її труть цілодобово. Щоб слідів ніг не було. Сидять люди. І москалі. А ми щойно приїхали з Каїру. Тепер спати. Добраніч тій, котра бажала добраніч. Іншим теж добраніч. Люблю!

11.04.08 09.25

Доброго ранку тій, що бажала мені доброго ранку. І всім іншим теж добранок! І тій, що бажала добраніч. І всім кого не згадав. І всім? Всім! Доброго ранку! Прокинувся годину тому, піду снідати, бо не вечеряв.

11.04.08 11.49 Завтикав (задумався)

11.04.08 12.09 Розвтикався (вже вигадав) J

У мене почала облазити ліва сторона шиї. Шкіра злазить. Перед тим були пухирі, як на «язику під майонезом», тільки маленькі. Багато.. і головне, що на мені!

«Чіво бєлій?» Так. Я напевно ще білий. Але шкіра вже витримує. Вже думав про позитивний чи негативний вплив активного сонця(не знаючи що таке АКТИВНЕ сонце) в екваторній смузі на шкіру нордичної людини. Мене завжди під сонцем отак ковбасить і починається писанина незрозуміло про що. Адже українці – це теж нащадки скандинавів певною мірою. Все то є наслідковим.. Скіфи, сармати, скандинавія, індія, іран.. Ось тепер маємо таких пречудових людей, котрі живуть в Україні. Та у нас багато хто живе. )

Коли я пишу це все, то не розраховую, щоб читав хтось конкретний. Це не розраховано на читача. Колись, може, читатиму я сам. Може діти. Може онуки. Або мої друзі, яким я дуже вдячний. Треба їхати за кордон. Це цікаво, коли подорожуєш різними країнами. Я вже це бачу. Варто працювати, щоб заробляти і потім витрачати. Щоб мати щастя. Метрів 200 вгору грає дуже голосно весела музика. У мене під рукою невеличкий холодильник з водою. Ніл.

Все, що написано мнов є декількох типів. Просто коментарі та думки, ілюстрована розповідь того, що відбулось; полсідовне викладення подій починаючи від «хвилі» і закінчуючи власне «theend-ом» даної історії; також перелік найцікавіших фото на папері. В додатку планую докласти два DVD, один знятий мною та мамою. Відео та фото. Інший куплений за 15 доларів у оператора на сафарі.

Написане йде розділене абзацами, так, як мені бульше подобається, також все складається з блоків. Деякі датовані тим часом і датою, коли були написані. Також є такі дописи, що робились під час набирання тексту, тоді, коли й в Україні вже пекло сонце. +35 градусів. Їх відрізнити майже не можливо.

До речі, я не голився від часу від’їзду, може хтось побачить це жахіття J

Закінчив я на «діпутатах ґарадскоґа савєта». Так, були такі. Вони після того хіпіша хнову почали пиво пити. Автобус зупинявся разів 5, але їм того було мало, зупинили і 6-й раз. Ну нічого. Загалом все було добре. Автобус більш-менш комфортний, їде з нормальною швидкістю. До Борисполя з Полтави 4,5 години.

О 23 годині були в аеропорту. Хоча ні, трохи затримались. Побачили знову в аеропорту «діпітатів», вони питали мене, де ж каси Автолюкса. Тикнув пальцем в ліве крило терміналу «В». Самі ж ми мали чекати більше двохх годин на людину, котра мала віддати нам наші квитки.

Мала місце цікава подія, про яку я вже згадував. Першої чашки кави стало мало і ми пішли за другою. А що ж ще робити. Перед нами стояв хлопець років 35 і інтенсивно запихав купюри і копійки в кавовий автомат. Потім довго клацав по кнопках вибору напою. Але зрештою лайнувся і пішов геть незадоволений. Я почекавши хвилину і переконавшись, що він таки не повернувся, підійшов до автомату. На табло світилось: «Кредит 1,75». Не знаю, чи то хлопаці не стало 25 копійок, чи може він такої техніки ти таких цифр не розуміє, але я зміг докинути 75 копійок і отримати свою подвійну каву. Цікаво, що автомати розраховані на 5-гривневі купюри випльовували їх назад, як тутешні горбаті тваринки. Ні, верблюди не плюються «Хмелями», але плюються загалом. Унас лишились гроші «від 5 і більше». Таки один з багатьох автоматів захотів зжерти нашу 5-ку і дати чергову чашечку кави і здачу. Загалом було випито досить багато кави. Тому і про туалет я щось знаю.

Туалет в аеропорті, наскільки я зрозумів, безкоштовний, може я щось наплутав? Бо пиво по 11-12 гривень за півлітрову пляшку Оболоні, або Чренігівського. Дорогувато, як на мене.

На дверях внизу стоїть магніт котрий фіксується на ступор. Двері протягом не закриває. Це тут, в номері.

Туалет. Там в чоловіому є пісюари. Над ними якась фішка з космічного корабля. Не дуже вже й чиста. Тому руками я її не став чіпати. Як виявилось, вона дивиться, доки ти робиш свою справу, а коли йдеш від неї – відкриває кран і змиває все те щастя, що ти наробив в каналізацію. Цікаво, а на унітазах таке саме?

Доки були там, говорив з Аньою, що вже спала. Вибач, що розбудив. Буди й ти мене коли-небудь. Тільки не часто. Бо я тоді злий стаю. Р-р-р.. J

Також говорив з Андрюхою.

Ну добре, наче провели й телефоном. Взяли ми квитки і сіли в залі очікування на 2-му поверсі. Багаж здали без проблем. У нас один на двох легкий чемоданчик, решта в руках.

На посадці довелось зняти з себе всі залізяки і полкасти на рентген. Тю, що за «т»? J Верхній одяг також. Тоді відбувся наступний діалог:

– Губна гармошка?

– Так, є. J

– Схоже на магазин від пістолета при просвічуванні

А взагалі там культурні люди працюють. Певно таких в Укарїні мало. Далі ще один контроль і всі 140 чоловік запхали в тролейбус.. чи автобус.. який везе до літака.

Посадка, короткий інструктаж багатьма мовами. Взліт.

Добре, хоч накормили. Усюди кормлять.

Політ тривав 4 години. З 4.30 до 9.30. І не думай, що я не дружу з математикою. Я сам не знаю куди поділась ціла година часу. Ці годинні пояси трішки напружують. Зате цікаво і містично.

(зображення здивованого обличчя)

Перед посадкою я встиг роздивитись нікчемність тих мурах, що повзали внизу. Але особливо вразило узбережжя. Колір. Я такого ще не бачив наживо. Коричневий пісок, що переходить в кораловий риф. Потім у невелику блакитну впадину. І і помалу темнішає у темно-синє.

Але прозорість води! Кришталева. Пізніше, коли я прийшов на пляж, я побачив, що це дійсно так.

Їдлом, до речі запахло. 13 година і 22 хвилини. Обідній час. Ресторан далеко. А пахне й сюди. Треба перевдягатися ій ій ….. їй! J і йти обідати.

Через 15 хвилин, покружлявши над Єгиптом, наш Boeing 737, чи як там це слово пишеться, торкнувся заднім шасі злітно-посадочної смуги, після чого пролунали овації та оплески. Літак дійсно не з нових. Але летів рівненько. Знову погрузка в «тролейбус», цього разу вже в Mercedes. В аеропорту треба ставити візу в паспорт. Мені з такого типу чергами завжди щастить. J

– Can I get two visas?

– Twenty dollars, and U can get all now and here, or fifteen with your own paying and writing down this form.

Я глянув на форму, де половина арабською, дав 40 доларів і через одну хвилину задоволений з налпочками і штампиками в паспортах поскакач чекати на чемодан.

Після отримання жовто-блакитного чемодану з транспортеру і фотографування аеропортуми рушили до автобусу.

За 15 хв рівненькою дорогою на досить комфортному Mercedes-і ми були біля готеля. Мама сказала, що це рай. Ну, я в принципі не в курсі, що таке рай, але все навколо було класно. Пальми, газони, квіти. І все то є посеред пустелі.

В самому готелі.. всередині.. в холлі.. ШИК! На фото цього не передати. Рівнюсінька і натерта до блиску, як дзеркало, мармурова підлога. Одразу навпроти входу під скляним куполом величезна люстра з безмежно-великою кількістю лампочок. В діамтрі люстра може 4 метри, може й більше. Висотою – метрів 5.

Все блискуче й чисте. Цілий день і цілу ніч ходить по залі хлопчик із чимось на зразок швабри із чистою сухою верюлюжачою шкірою на кінці і тре мармур.

Людей було багато. Одні їхали звідси, інші навпаки, як ми, приїздили і селились.

За вікном на тлі моря і пальми пролетів парашутист J О, ще раз, в інший бік. J

Нас нас проінструктувала головна групи і ми лишились в обдумуванні. Було не більше 10 години.

– Can I get my towel’s cards? That’s my registration card. Already writen down

– Okay, wait a minute.

Через хвилину мав картки на рушники. Все оперативно і чемно.

! Забули про браслети.

11.04.08 17.14

Треба йти вечеряти.

Після того ще раз підійшли на Reception та отримали синенькі браслети, стрястя їх. Сині браслети дають тут москалям, молдаванам, укарїнцям та іншим «схожим». Але українців тут геть мало. Одні москалі. З ними було поряд соромно. Скандальні, злі. Італійці носять помаранчеві браслети, яскраві, англійці, німці – світло-рожеві.

Після отримання браслетів можна йти в ресторан і жерти скільки захочеш.

1-й день – вписка

2-й день – ознайомчий

3-й день – підводна лодка

4-й день – сафарі на квадроциклі

5-й день – Каїр та Гіза

6-й день лежання на пляжі

7-й день – басейн та збори додому, виписка

11.04.08 22.04

Дві години дивився кіно по ящику. Дивно, да? Тепер поставлю плеєр на заряджання. І спати.

Спробую надіслати смс за 2,22 грн, хоча вона коштує 2,23 грн. Як шкода. Ще два дні. Добраніч. Вам усім. Кицям і котикам. (())

12.04.08 10.54

Мама на зарядці.

Останній день. Щось мене так вчора ввечері торкнуло. (після кіна чи що?), що й досі тримає. Весь в сумі. І не треба питати мене чим допомогти.

Дивлюсь на дівча, наче вона вся для себе. А років за 5? А через 5 років всі будуть для неї. Що, мила, думаєш вона як ти? Ні. Це стерво буде. Хороша дівчинка. Що ж я таке говорю. Лишиться хорошою і милою, слухняною на радість папі та мамі.

Певно перегрівся на сонечку. Зараз сиджу в номері і на мене дме кондиціонер. Я, до речі перед тим в басейні робив те саме. (що саме, не зовсім зрозумів) То що ж буде зі мнов?

11.25

Розселення, перший обід. Це був перший день. Обідати набирали по три тарілки. А тарілки не малі. Не звично великі. Здавалось не так і багато, всього по трошку, але загалом… БАГАТО! J Офіціанти підносять пити. Їсти береш сам. Ввечері, перед тим як йти в ресторан ми з 17.30 до 18.00 сиділи в барі щоб скуштувати коктейлі місцевого виробництва. Коктейлі з горілки, рому, текіли, віскі, джину, оузо, може й ще щось. Бренді.. і так далі. Мені подобались. До них ми брали чашку кави і в окремій невеличкій чашечці трішки молочка до кави.

В перший день ми оцінили море. Його чистоту. Солі в морі стільки, що дупи всі плавають до поверхні. Цікаве видовище. Повлягались спати досить рано. Ми взагалі рано лягали спати. Зважаючи на те, що часу тут менше ніж в Україні, тобто 20 за тутешнім, в Полтаві вже 21.

То мені приходить смс: «ми гуляємо..».. а я вже сплю. Хоча вчора мене так ковбасило, що заснув тільки о 12 ночі. І наснилось мені, що я власник сріблястої А6. От таке бува. J

А ще комусь не подобався сріблястий блиск моїх KOSS-ів, чи колір, а може й взагалі.. Бо то був зрілий дядько, а нас всього було чоловік 8, ми їхали в Газелі, я спиною до водія, навпроти мене цей-во дядько.

А я так люблю смс. Завжди в принципі, не тільки тут. Я люблю отримувати повідомлення.

Думаю, що якби не треба щось робити, то я би був спокійний. А так, щось завжди суперечить моїм діям, хтось хоче перелаштувати мене, змусити, не прямо, але посередньо.

Я зараз знову увімкнув плеєр. Став помічати, що інколи він заважає. Чи то я не ту музичу вмикаю. От зараз наче нічого. Тихенько грають Брати Гадюкіни.

Вчора до нас знову звернувся Зізо: «Чіво дєсять днєй ходішь і ні разу ні зашьла?», «Захаді!». Мамці ка: «Ходім до нього, а то він і так вже ображений» В його кіоску, в холі готеля, продаються парфуми, масла та все, що цього стосується. Він мене намастив Hugo та Armani. Кожного виробника було по 5-6 видів різних парфумів. То ж руки у мене від кінчиків пальців і до плечей були в різних запахах. Файно, ага?

Мамцю він підколов, спитав чи я їй чоловік. J Ну.. за сестру вже казали. Але так… ну то й що з того, що я не голився довго? )

Він їй намастив руку сандаловим і ще якимось мастилом, ми подякували, розувернулись і пішли, обіцяючи, що сьогодні зайдемо.

Які ще пригоди були? Сьогодні о 15 піду востаннє на море. Якось аж не зовсім розумію, що їду звідси надовго. Якось звик. Я вже всіх хачів розумію. Не так, як в перші два дні. Глибше. Треба буде й до полтавських хачів англійською говорити.

Піду зараз на море, наберу водички в пляшку.

12:10

12:38 Набрав. Тепер головне, щоб її пропустили на контролі. А то ще чого скажуть, що це власність Єгипетської держави.

Тут до речі дуже багато контролю. Усюди стоїть поліція. Я власне бачив таку: туристична, цивільна, військова, дорожня, морська. Думаю, що є ще ряд поліцій. Блок-пости усюди, тому в’їзди та виїзди у великих містах завжди з великими заторами та чергами.

Підводний човен, сафарі, Каїр, піраміди Гізи.

Не знаю, чи варто писати щось, коли настрій не особливо й гарний. Коли я й не дуже веселий. Нейтральний. Та ще й тоді, коли не хочеться нічого писати.

Submarine

Забрали нас вчасно, посадили в новеньку Тойоту з яскраво-помаранчевими чохлами на сидіннях. Веселий інтер’єр. Бусик був з кондиціонером.

Сам човен стояв на місці, туди хвилин 20 їхати, якщо швидко. Цікаві ще й дороги тутешні, до речі. Майже без вибоїн, особливо в Шарм-Ель-Шейху новенькі дороги. По боках дороги бордюри, а посередині або клумба з квітами, газонами і пальмами, або просто роздільна смуга. Але ось на що варто звернути увагу. По всій країні усюди лежать поліцейські лежачі. Вони є наступних типів:

1. Резиновий вузький, як в Полтаві, Києві та інших містах
2. Асфальтний, широкий. Десь метри два завширшки і 10-15 см висотою. Всі авто, особливо легковушки досить складно переїжджають їх
3. Металеві «їжачки». По ширині дороги і вздовж на 1,5 метри в асфальт забиті металеві пірамідки зі скошеною верхівкою. Розміром 15 на 15 сантиметрів. Висота 3 сантиметри. Відстань між ними 15-20 сантиметрів.

Найм’якші – «їжачки». Їх можна переїздити на швидкості до 80 км/год. Це навіть не буде помітно. Не розумію їхнього змісту.

В Шарм-Ель-Шейху стоять знаки, котрі світяться світлодіодами і сповіщають про поліцейських. Світяться красиво.

Але найбільший ворог – традиційні їжаки-шипи на дорозі. Металева труба з понаварюваною заточеною арматурою. На кожному блок-пості і воротах є. До речі, по готелях стоять металодетектори. Вони постійно пищать від кожного мобільного телефону. Поряд з ними сидять по 1-2 відповідальні людини. Цілий день цей писк слухають.

Про що я там почав? Субмарина? Угу. Перед посадкою пропонувалось морозиво по 10 доларів. Гарне, але щось дорого, наче. Чи ні? Морозиво тут рідкість, його ніде немає. Тобто є, але дорого. )

Завантажились в човен і доки пливли подалі, були на другому рівні, тобто на горі, нас знімав якийсь хлопака на камеру. Потім пропонував диск відзнятий.

Трохи згодом нам сказали спуститись вниз. Перше враження – супер. Далі ще краще. Тісно. Але краєвиди внизу – клас. Вікна 2 на 3 метри розміром. Вода трішки мутніша ніж в Шарм-Ель-Шейху, але видимість і без того гарна і досягає 100 м. Клас! Рифи, риби.. «Mom, rainbow fish, see there!!» кричало мале з ВБ. Я лишився задоволений цією мандрівкою під воду. Цікаво спостерігати за аквалангістами, котрі махають рукою нам, а ми їм. Ми виходить, наче в акваріумі для всіх риб, котрі плавають. Вони вдома.

Дайвінг там популярний. А риб скільки! Цікаво і смішно спостерігати за тілами у плавках, котрі невміло махають ногами. Ну вони ж не знають, що за ними знизу спостерігають. )

Різнокольорове морське екзотичне життя.

13:13. Обід.

16:30 Скоро вечеря

Перепрошую на тому, що я плутаю літери впродовж писання, так вже виходить.

Сафарі на квадроциклах. Це одне з найцікавіших для мене було. Забрали нас не о 8 ранку, як було домовлено, а багато пізніше. Певно завих пів години чекали.

Приїхала знову ж таки новенька Тойота, але інша. Дорогою спілкувались з хлопцем з Москви і з дівчиною з Черкас. Єдиний позитивний москаль, котрого можу згадати за час перебування в Єгипті. Інші дратували. Особливо ті, що сиділи перед нами дорогою в Каїр.

Два дні поспіль ходили і шукали арафатки і окуляри. Це портібно, щоб пісок не летів в обличчя. Треба було прихопити шолом з України. ) Грошей у нас обмаль, вирішили таксі до міста не брати. Бо воно 14 доларів в один бік коштує. В кращому випадку 10. А в місті можна й не купити дешевше. Купили одну арафатку за 5 доларів. І одні окуляри за 15. Арафатка за день до того коштувала 7, зі зміною продавця та зміною мови ціна знизилась. Хоча біля сфінкса бедуїм продавав за 2 долари. Та трястя його знає скільки вона коштує.

Квадроцикли стояли підготовлені. Загалом цей загін з технікою не великий. Там два відділи. Один із «живими» квадроциклами, а інший з «трупами», які вже ніколи не поїдуть. Їх там чимало. І живих і мертвих.

Я запитав на який нам сісти. Керівник каже: «На пєрвій сядісь». У.. Це нам дійсно пощастило. На мене натяг їхній арафатку, пару фото і ми рушили. Щоправда, доки ми виїхали з воріт, мій квадроцикл двічі заглох. Ага, ще один недолік. Одразу це розчарувало, а потім я перестав зважати. Кермо було надто неслухняне і тягло вліво. Коли з’їхали на пісок все сстало бути ОК. Тобто All right! ))

Зайшов хачь в номер і запитав про воду щойно. Я сказав, що з водою all right!

Спочатку їхали по трасі, нас обганяли вантажівки. Швидкість не надто велика. До 40-50 км/год. Коли з’їхали на пісок – стало цікаво вже. Їздили десь пів години пустелею. Більше дорогами, їхали за супроводом. Загалом було десь 10 машин. Через ці пів години ми приїхали в бедуїнське село.

В селі переважна частина часу зайняла торгівля за диск з записом нашої поїздки. Початкова ціна була 30 доларів. Віддали його за 15 доларів. Нас же знімали, це записали на диск. Бедуїн хотів пригостити чаєм, а керівник групи кальяном. Через 15 хвилин вирушили далі. Ще катались більше години. Особливо класне – повороти з піском, «гармошка, трампліни. Головне, що весь той рельєф – природній. Закінчилась наша подорож купівлею фото за 5 доларів і диску за 15.

Зізо питав за скільки верблюдів маму продам. Я подумав, сказав, що за 300. А через мить передумав, бо 300 то надто мало. Для довідки: кожен верблюд коштує 1000 доларів.

Про Каїр та Гізу треба певно писати вже вдома. Бо зараз не стане вже часу, хоча якщо буде в дорозі хвилина – писатиму.

17:12

Люблю!

17:15

17:16 Каїр.

Виїзд о 00:15 за місцевим часом (+1GMT). Чекали знову таки довго. З нашого готелю їхало 6 чоловік. Залізли в автобус. Це був великий салатний чи зелений Mercedes. Той самий J

Спочатку гід розповів про себе і побажав добраніч. Всі поснули.

Я прокидався кожні 15 хвилин. Було тісно, як я вже зазначав раніше. На мені всю дорогу лежеле якась пані. Мурло. А під кінець дороги на маму впав її чоловік разом із сидінням і зламав їй ніготь. Я пішов до гіда, бо вона мене не чула. Після того, як прийшов Саша, вона знову підняла хіпіш, але він її з мене вже підняв. Коли стало світати ми приїхали до Суецького каналу. Півострів Сінай! )

Араби пишаються каналом.

Дорогою було ще декілька блок-постів. Вони мене напружують чесно-кажучи. Дороги в один бік 500 кілометрів. 6 годин їхати.

Також дорогою зупинялись біля генделика. Єдине цікаве – киці. А так.. ресторан.. ))

То не ресторан, а суцільний жах. Брудно, мухи літають.. Хоча туалетом не пахне. В Єгипті навіть в найгірших генделиках не пахне туалетом. Ніде не пахне туалетом. І хлоркою теж. Дивно.

Програма по Каїру:

– Прогулянка по Нілу

– Єгипетський музей

– Піраміди

– Сфінкс

– Музей папіруса

– Парфумерна фабрика

Зізо сказав, що то не фабрика, а велика крамниця.

Прогулянка по Нілу, романтика, захоплює.

О, запахло смаженим. Зараз буде гул. А потім негр із злобною машиною і купа диму. Це він мух травить. Їх тут немає, не зважаючи на велику кількість рослин.

17:55

Невеличка дірява лодка з мотором. За кермом темний хачь. Включає кльову, в тему, музику і понеслась! Щоправда, тільки-но відчалили, далі пливти він не зміг. Піднявши двигун почав розплутувати шмат поліетилену, що намотався на пропелер. І чого тільки в Нілі не плаває. Хоча з виду вода краща за ту, що в Дніпрі.

Дуже грано. Мені прогулянка сподобалась. До речі, в Каїрі немає світлофорів та дорожніх знаків. А якщо є, то не працюють, а якщо працюють, то на них ніхто не звертає уваги. Найважче пішоходам. Важко переходити дорогу. Населення країни складає 80 мільйонів людей. З них 20 мільйонів в Каїрі. Уяви, скільки машин на дорозі! І нема світлофорів! ) Якби в меншому вчетверо місті, в Києві, вимкнути світлофори – була би халепа. А тут нічого. Звикли.

Літак улетів.

18:00

Пішов вечеряти

19:33 Прийшов з вечері J

Музей. Пропускають як в «22», обмацали. Мобільник через ренген прогнали. Два металодетектори. Знімати фото і відео не можна. По всьому музеї відеоспостереження і менти. Ну а так….. що там?

Гроби, мумії і купа золота. Ще неймовірна штовхотня і спека. Певно це класно. Хоч в туалет сходив. Вхід до музею коштує 50 L.E. (10 доларів).

Біля пірамід жах. Спекотно, купа люду, а головне – ПРИСТАВУЧІ БЕДУЇНИ! У мене в кишені паспорти, квитки на літак додому, мобільні та 30 доларів і 20 фунтів.

До речі, мабуть вже зрозуміло, що долари ходять вільно. Дорогою з Каїру мені щось стало зле. Сидів годину як набичений горобець на дроті в мороз. Нарешті дочекався зупинки біля ресторану, де є туалет. Саша повідомив, що WC costs 1 pound.

Зупинились. Я вийшов першим, вдихнув свіжого повітря і попустило, але ще зелений поповз у туалет. Дістав з кишені долар і пхнув якомусь дядьку в ресторані, котрий показував пальцем на туалет. Пішов в WC. В кабінці ручка, замок не працює на ній. Від унітаза двері далеко. Місця багато, але як двері тримати я не знаю. Подумав трохи, зробив всі справи, подивився на бачок. З отвору, де має бути зливна ручка – висить дріт електричний. Спробував помалу потягти. Реакції немає. Смиконув з усієї сили. Кришка з бачка злітає і падає на підлогу. Добре, не розбилась. Але ж грохоту скільки! Поклав її назад і пішов. Як виявилось – змиву не передбачено. Дріт зав’язаний вузлом на іншому боці і на тому все закінчується.

На вулиці хачь грався з кицею на газоні. До мене вона підійшла ближче й швидше на «кс-кс-кс» ніж на його чмокання. Може він думав, що то песик?

Піраміда вразила. Хоча з іншого боку я дивуюсь людській дурості. Навіщо це було зроблено?

Перша камінючка, що внизу, важить 150 тон. Висотою в мій зріст. Чим вище – тим легші і менші, бо єгиптяни це будували без кранів. Важко було, мабуть). Верхнє каміння легке, по 2-3 тони. Доки йшов до піраміди – мені в руки намагались всунути якусь фігню. Кажуть: «It’s free! Present 4 U». Потім, коли я візьму цей фантік чи арафатку, вони починають бити на сполох, мовляв то я вкрав у них. Так само й торгаші, в додачу до проданих сувенірів можуть сувати якісь фантікі.

Злізши на піраміду ходив туди-сюди. До мене підійшли три хлопаки. Ці не надто небезпечні, але руку тримав завжди на кишені з паспортами. Познайомились. У них дуже погана англійська. Але якось на пальцях спілкувались. України вони не чули. Але після того, як згадали Андрія Шевченка – згадали. Сказали, що в Україні поганий футбол. Хвалили Італію. Ну да.. а шо ж? Я погодився і пішов. Трохи вище, де оглядовий майданчик, до мене знову приставали надокучливі бедуїни, на цей раз пропонували фотографуватись з ними безкоштовно. Сфотографувався. )

Звідки ці бродяги так гарно знають англійську? А дехто ще й російську. Робота така?

На оглядовому майданчику базар. Продають всілякі дрібниці. По 1-… доларів..

Далі ми рушили до сфінкса. Це така велика-монокамінюка у вигляді фараонової голови і тіла лева. Довжина 75 метрів. Висота 21 метр. Не виглядає надто великим. Ніс відпав. Бороду англійці забрали і не хочуть віддавати.

Біля сфінкса знову приставало мале брудне дівча.

Тут в приміщенні для муміфікацій є яма бажань. Тобто яма з грошима. Це цілий комплекс для муміфікації. Фараонів сушили і бинтували.

Після сфінкса ми заїхали в ресторан попоїсти. Напої нам пропонували за гроші, безкоштовних нема. 3 долари коштує баночка коли та 10 доларів склянка пива. Навіть грошовиті москалі на пиво не велись, але фанти набрались.

На вечерю спробував тутешнє непастеризоване пиво. Гарне! Густе. Не вода. Клас! Смачно.

Після ресторану музей папірусу відвідали. Нам показали як з тростини папірус робився. Цікаво. Але ця пані з качалкою трішки напружена і напружує навколишніх всіх. Хотіла, щоб у неї одразу всі картини розкупили? Звісно красиво. Але ж дорого! )

Потім парфуми. Велика крамниця. А може й фабрика. Мама навіть купила баночку якоїсь «Клеопатри».

На цьому й все. Багато цікавого можна роздивитись на фото.

Таксі Peugeot, ЛАДА 2107, Ніва, Маршрутки VV Transporter 1.. романтика.

Фольців цих їздить купа силенна. В жодному не закриті двері.

Люди їздять в кузовах пікапів та вантажівок.

Не забувай, це місто куди більше за Київ, отже й розвиненіше. Це не через безкультурність робиться.

Гіза. Це західний берег Нілу. Адміністративно – це Каїр, але треба переїхати через міст. Ці два міста об’єднали. Цікаво те в Гізі, що будинки не облицьовані. Всі стоять недобудовані. У кожного з них тільки арматура стирчить із стійок в небо.

А все тому, що..

Так, на дахах інколи хібари з дерева і ганчірок стоять.

Не облицьовані, щоб не платити податків. Те саме й з авто. Всі старі й поклепані машини. Ті що нові й круті – чисті й цілі.

А даху ніде немає у будинку.. бо все одно дощів не йде в країні ніколи.. а будівничтво продовжується поперх за поверхом, коли в сім’ї виростають сини. Коли син одружиться – він побудує собі перший поверх на іншій землі.

Дуже кумедно виглядає по 5-10 супутникових тарілок на кожному будинку. Невже ніякий бізнесмен не може розвести кабельну розводку по місту?

От така весела велика компанія. Мені скоро прокидатись і рушати в аеропорт Шарм-Ель-Шейху. Тому покищо всім удачки! Люблю!

21:10