Полтава – Кременчук – ?

Старе оповідання про подорож. Читаю зараз – аж самому чудно. Таким колись я був. (хоча не так вже й давно це булоSmile)

29.01.2006 8:22

Чудовий, на диво теплий ранок. Прокинувся вдома о 6 годині. Їду в маршрутці на вокзал.

Маршрутку кидає. Не можу писати.

Турбує незашитий карман та…існування і суть кохання. Його форма в сучасному суспільстві. Турбує проблема українського в Україні.

Сидиш у маршрутці, оглядаєшся: бачу десяток тіл навколо себе. Хто сказав, що сайт шаблонний? Це ви шаблонні. Купа примороженого м’яса. Всі на втиці, тикають мобільні, а у мене не зашитий карман та жовта кофтина. Згадується мотив пісні Чіжа – Еду.

Чудова, але чомусь я в одному і тому ж місті зависаю надовго…Мабуть надто інертний, як geogle.

Водій: Чєвчєнка…пауза 15 сек. Жіночка все ж докумекала, що хоче вийти: попрохала зупинити.

Ех! Треба плеєр.

О, бачу 10 коп. на підлозі, а у мене карман розірваний. В маршрутці смердить потом, як у роздягальні федерації Дракон.

Водій: Леніна. І довго вона ще буде нею? Доки не буде скандалу.

Ого трусить. Бруківка.

Напис у маршрутці: “Хто на ходу відкриває двері – той несповна розуму.”

Мені вже добре!

____________________

Всівся в потяг, а чи він в тому напрямку їде. Квиток не взяв.

Дядько ось з мобільним побіг…знайомий мотив на сигналі виклику. Muse – Sunburn. Як приємно. А в іншому тамбурі дядьки “кумекають на трьох” пляшку самогону, від них тхне…

8:45.

На вулиці лежить сніг, може днями танутиме, але поки що тільки додається.

А я хочу їсти.

Баян лунає крізь метал, з якого пороблено вагон. Він вже далеко, а у мене дірявий карман.

Цвинтар…купа пам’ятників і ялинка. Сумно. Далі буде…

Крізь чудові місця прокладено колію. Ліси України.

Ги! Станція. Сосновий ліс. Заскочив дядько у якійсь фуфайці і камуфляжі:

– Лісна охорона

– І що вона охороняє?

– Ліс

– Маршрут єсть?

– Да

– Вірю

Прикольно. А сам заплатив 3,45, назад покажу студентський.

Фуфайка від зимової військової форми Радянського Союзу.

Ст.. “Головач”

Чудово. Лісник одяг водотривкі … та потопав кудись. Місцина теж доволі цікава.

А смс не надсилається.

Проїхали і “Головачанська”.

Досі сосновий ліс, а красиво, коли хатка в лісі і дим з димаря. Уявляється камін, перед яким сидить дід і слухає Чіж – Мимо.

“…а мимо едут поезда, и жизнь проходит мимо, но мне все равно…”

Табір на тиждень тут буде доречним.

А вагончик новенький та тепленький, не смердить. Багато вільних місць. Але поряд сидить … мужикувата баба з м’ясистим обличчям, обридла вже своїми балачками: от мені нравяцца болота, атеті, шумел камиш…

Скоро Перещепина буде. Зараз 160км. Знати б звідки і куди 160…:)

Теж непогано, але тут занехаяне все, роботи по розчистці лісу повно.

Ткаченкове. О, а тут класно.

Горілку наливають. Фє. У мене шлунок ще не бачив нічого, то огидно було б.

Ого такого великого болота ще не бачив. Не видно йому кінця-краю. От вони напилися за 10 хвилин… жах.

Треба випити пива з хлібом, це мене наситить до вечора.

Класно. Мала Перещепинська. Це тут теж боліт купа і до Ст.. Санжар не далеко. Лісів небагато, щоб їх охороняти, але є.

Треба колись сюди приїхати і до ранку оселитися в полі. Чи на болоті. Ги.

Має бути моб. мережа. Спробую. KS є, а UMC нема.

9:52

Оце за людьми дивлюся, деградація вже настала повна. Як розумова так і фізична. Як мутанти…аж страшно…де я…

Нє, а все ж добре. Ніхто нікуди не поспішає. І потяг стоїть вже хвилин 15. Теж не поспішає.

А баба яка матюклива…

Цікаво, а до того як я приїду чи будуть ще потяги назад?

Ги, рушили.

10:03

Переді мною дівчина з синіми очима. Красиві очі. Красивий колір. Я знаю – у неї добра душа.

Мені б ще путівник…бо що я робитиму в місті Кременчук?

Я там не знаю нічого.

Оця противна каже, що я “рисую”.

Якісь молоді сосни.

Цікаво тут. А ще болота, луки з пагорбами.

Ст.Собківка. Сосновий ліс на пагорбній місцині. А на станції навіть розклад є.

Треба було переписати.

А може як назад, то в Ст. Санжарах встати?

Чи ні. Там якась справа в Полтаві є.

А може далі куди заїхати? В Дніпропетровськ чи ще далі. А може в

Крим. Було б весело.

А зараз досі пагорби і ліс не густий.

Ну чого вона бігає зі своїм пивом та сухариками, воно і дорого і хочеться і не в тему.

Цікаво.

За словами місцевих вагонних мешканців – Санжари. Нові. Село Руденківка.

Рушили. Тут несимпатично. Індустрія, брудно, заводи.

У тій сині очей щось ніжне та чарівне.

Ст.. Бабенкове.

Чую ззаду приємний жіночий голос.

10:29

Крім вимови приємної ще й мова чиста. Справжня українська.

Не якийсь “полтавський суржик”.

Інші вже граються мобільним. Звідкись запахло м’ясом з пиріжка.

Ст. Жарки.

11:13

Кобеляки. Дзвонила Катруся, питалась де я і коли я.

Від перегару вже вчадів. Ну вони і смердять.

А сам їсти хо. Приїду – захаваю буханку хліба з літром кефіру.

Суне потяг доволі швидко, але сморід страшенний.

І вони ще щось кажуть про “п’ющих”. Ну хіба так можна. Ото вірно кажуть, у кого що болить…

Ось щойно бачив хату посеред поля, обмежену деревцями. Кажуть трасу переїжджатимем.

От тільки приїду додому—напишу детальну оповідку про це.

…у…про це. Як мені вже угорів цей спирт.

12:00

Нарешті оті вибігли. Їхати ще 50 хвилин, а обридло що жах. Тут стільки людей по насіло, ближче до міста ще більше, мабуть, буде. З вікна нічого цікавого нема. А карман незашитий.

19:57

Дизель-поїзд Кременчук-Полтава

За 8хвилин відправлення.

День просто чудовий. В потязі гасне світло, люди ходять і збираються до відправки.

Кременчук загалом затишне та місцями цікаве містечко.

Катя—цілком і повністю чудова дівчина.

Мені себе у чомусь звинувачувати? Ні!

Блін, як чудово погуляли. Я в захваті.

Всьо буде!

Рушили!

Нє…погано рушили.

О, тепер добре рушили.

О 0:05 буду в Полтаві.

Давно не гуляв по Полтаві вночі.

Я –щаслива людина!

Мені нема чого більше…

Нє, що б ще хотілось – залишитись тут на ще одну ніч та один день. А може і більше.

Щось та є в цьому місті. Його провінційність не є східною з Миргородською.

На диво в місті більше сили та романтики, що взято із дослідження аури міста.

Але мені воно постало не символом могутнього Дніпровського міста, а містом, що зображує занехаяну жінку, що потребує турботи.

І інколи міста навіть шкода. Дуже.

Померзлий Дніпро вселяє надію. Надію на весну!

Надію на майбутнє.

Sche Jidu.

Спати хочу дуже.

В туалеті: Доля твоя: терпіти самого себе.

А мені подобається!

Повз нас проїхав товарний потяг, не знаю де ми.

В мене щось закралось і гризе мене.

Треба щось вирішувати, або хоча б виспатись.

Щось потяг зовсім глохне.

Сиджу біля батареї.

Закінчуються чорнила чомусь.

Людей у вагоні мало хоч інтимом займайся, так я ж сам, без супутниці. Та й поняття інтим цікаве. Краще звати це фізичне задоволення, життєво-необхідний чинник…

Мдя…цікаво.

Ги. А чом згідна, а не згодна?

Ото Мартин може зникнути десь і кудись, а про нього ніхто не згадає. Пам’ятатимуть, що був такий, але…

Так, мене малий відволікає. І чого йому не спиться…а сам я пригрівся в комфортному вагоні, де сидушки м’які і спинка відкидається. Можна як … комфортно, одним словом, але знову стоїмо.

Тож зникне Мартин, а по ньому лишиться пам’ять сайт, добрі справи та інші згадки, і нехай хто спробує сказати “фашист”. Ех…

Якось напів-автоматично виникають ідеї та зовсім на автоматі пишу.

Хочу подзвонити до Дзвінки. Точно. Треба.

23:36

Опівночі подзвоню, а доти буду насолоджуватися комфортом за 1, 75 грн.

І де ви за такі гроші візьмете такий кайф?

Цей потяг мав о 12 приїхати до Полтави. Це вже 4 години по відправці, а він ще пів шляху не пройшов…