Мила, ось кава, візьми.

щоденник

навіщо писати?

інколи хочеться доброго. інколи хочеться щастя. але завжди потрібна ніжність. чому вона потрібна самодостатній людині?

Женя каже мені: От тобі подобається Марина.

А я: І що? Толку з того?

Далі незрозуміла тиша.

Крапає вода з крану. Хочеться спати. Ні. Не хочеться. Вода крапає настільки голосно.. здається так. Чи ні?

Клавіатура на кишеньковому комп*ютері липне доки не прогріється. Потім стає туго ходити кожна натиснута кнопочка.

– Не чіпай Дашу, знов піднімає тему Жека, тільки зовсім з іншого боку.

– Моя справа кому і що говорити. І взагалі, я не чіпаю ніколи і нікого.

– Ну а.. е..

– Ага. І нога десь там біля цього “ага”.

Будь якою хочеш. Не змушуй нікого бути кимось іншим. А ти не прекрасна? Ти чудова! Ти заплуталась, я бачу це. Зараз всі заплутались. Я? Може й я теж заплутаний.

Плутаність.

Я от що скажу, якщо ти заплуталась, то заплуталась перш за все Ти заплуталась в Собі. І ще. Коли ж ти все таки заплуталась, то цілком імовірно, що не побачиш цього.

Це не мій красивий дім. Це не моя красива дружина. Вже ні.

Красиво.

Красво тоді, коли приємно. Приємно тоді, коли ніжно.

Ти вже поснідала? Я можу принести тобі сніданок. Ти будеш щось швидкоприготоване? Їстимеш?

– Я до неї так зневажливо, а ти в цей час мовчиш.

– Женя, не заколупуй! Я її люблю, ясно? І я не її річ, вона не моя річ. Я такої думки був про ВСІХ, кого коли небудь, хочаби знав.

А зараз. Зараз я просто люблю. Закрийте двері. Дайте забути бажання. Просто щоб не було протягів. А то в будь-яку пору року може початись шизофренія. В будь-який момент можна почати бити, рвати, ламати і трощити речі, посуд..

От коли у вас теплі руки? Коли ви любите? Коли вам добре?Коли ви любите, то вам взагалі добре?

– Мила, ось кава, візьми.

Любі друзі, хто кому повинен що доводити?

Далі трішки незрозумілого тексту. В принципі як і думки. Інколи чисті, а інколи і зсмічені трішки незрозумілим сміттям. Але це сміття можна просто забувати після того, як воно до вас приходить.

Так хто кому винен щось? Доводити? Думаєте в світі, де живуть люди по совісті, там хтось буде доводити? Навіщо доводити, що ти не “грішний” комусь? навіщо їм це потрібно? Мабуть забагато знаків питань. Але так має бути. У мене багато питань на які я сам завжди відповідаю. Сам. Сам. Сам.

Люблю.

– Не хочеш кави? Що тобі подарувати? Я готовий на багато! От тільки.. ти ж не проти, якщо я все вже вирішив, то так і буде. За невеличким виключенням. Тільки тоді я буду безпечним, якщо я собою не буду шкодити Тобі!

Ти хочеш вибуху?

Тобто я не те хотів сказати. Ти хочеш жити на березі озера? Щоб твій будинок був із каменю, або з дерева. Або щоб дітки зранку вибігали на зеленй і м*який газончик. Навколо будинку може бути густий ліс, або краєвид на степ. Але все ж краще ліс. А за ним, десь трішки далі, може бути і степ. По деревах можуть бігати білочки. А може би ми їх ловили би. Але це моя історія. Це мої думки.

Подихай трішки. Зроби вдох.

Я люблю її!

Знов кіно про любов!

Солоденький!

Мій одн рядок може не співпадати з іншим рядком. Одне слово може бути відмінним від іншого. Але щомиті ми стаємо бути новими. І сценарії, сюжети, сюжетні лінії, вони як ритмічна музика, жодної імпровізації. Тільки ритм. ТАК! Життя циклічне. Ритмічне. Але це може бути стереотип.

Пауза.

Мене дивує фраза “куди небудь піти(сходити)”. Звучить дуже дивно.

І ще питання поваги. Ні, вибач.. це просто надмірна знервованість. Вибач. Мені треба закінчити ще багато справ. Треба менше нервувати. Треба менше..

Мені часто .. часто..

Вибач. Думка губиться раніше ніж я встигаю її написати. Вибач.

Все те, що було написано не спрямоване на когось конкретно. Це мої думки. Можливо не просто думки, але мої.

Прошу не копирсатись дуже в них. Бо можна повернутись на початок, там де заплкутаність. Можна повернутись, а можна і продовжити. Я продовжу. Назад не буду йти. Не треба повертатись назад. Буду рухатись вперед.

Мені дуже хочеться нового. Люди певно не можуть без нового. Не в тому сенсі, щоб викинути старе, а нове собі принести в життя. Нове в сенсі – щомиті інше. Не повторюйся. Будеш новою. Не повертайся назад до того моменту, що вже був. Він може бути тільки в думках. Тільки .. ну хіба в порядку виключення. Разочок. Або два разочки. Або кілька разочків. Але не завжди. Ти не нескінченна. Подумай над тим, що було до тебе. Нє, я не філософ, просто прошу подумай над тим, що було до сьогодні. Адже ти, це та, що є в цю мить. ЦЕ ти, розумієш? Сьогодні середа, припустимо. Так, ти є тою, що є зараз. о 15 годині та 20 хвилин в середу. Не обманюй себе тим, що о 15.21 ти станеш тою ж, що і в 15.20 була. А вчора. Ти була вчорашньою собою. Ти була не собою, а *вчорашньою собою*. Розумієш? Ти вже образилась?

Ще раз прошу не сприймати все написане особисто. Все написане не спрямоване(можливо) до когось конкретно. Як любов. Але кіно про любов було на початку. А “потім була кава”.

Пауза.