я вигадав цей світ, він ідеальний, бо він – мій!

все чого я хотів.. все! тут є. я не можу бажати більше ніж є навколо, бо я не знаю більше і не знаю що бажати
я вигадав тебе, кохана, таку красиву і добру. найкращу в світі. я інших не знаю. я від тебе тану без сонця, від твого тепла. я вигадав такою, яку міг гарну. я вклав у тебе всього себе.
я вигадав трьох наших діток. вони ще зовім малі. але це великі люди. вони наше з тобою щастя.
ти моє щастя.
я своє щастя.
наше – все!
я тут живу. в цьому світі. тут живе моє безмежжя – моє небо. я навколо нього. воно всередині мене. і завжди рветься на волю. моє небо – моя любов.
по небу летить стадо баранів та ластівок. і не тому що .. а бо то! мій час летить крізь життя і марнує мозок і тіло.
на брудершафт із мрією і цьом!
прикро тим, хто не має чогось, хто втрачає. втрачає будь-що.
ті, хто усвідомлює себе – ніколи не втрачає. я здобуваю. мені від цього морозко. у мене розслаблені вечори і барвисті дні. вітер між думками і гаряча річка у судинах. ніякої боротьби. лише політ. і політ не на ними. а поміж них. як вогонь підігріваючи душу.
плигаючи у річку з …
історія цього життя і цієї гри дуже довга. вона проживає за день кілька життів. бо народжується і вмирає.
але завжди любить! бо любов в моєму світі безмежна. якщо у тебе не так – ти не з мого світу і не з мого життя.
будемо? (хто не памятає що я це питав?)

у прозорому склі з*явились завиточки червоного кольору.. це нагадувало дівчину. але губки все тіж непомітні, прозорі і холодні. проте непомітити їх не можна.
найцікавіше, що таки у склі це все було, а не крізь скло віконне абияке було. і губки скляні.. і дівчинка теж скляна.. тільки ізсередини вона була жива і гаряча.
не те щоб сніжна королева, чи маленька фея, не відморожена і не з дурних зарубіжних казок. ця дівчинка рідненька. вона завжди жила в цьому маленькому будиночку. сама. у неї була маленька собачка. дивно, але собачка не росла. собачка білага по подвір*ю і навіть не гадила на газончиках.
якщо їх не знати то може здатись, що вони були зовсім незвичайні і магічні ці створіннячка. може так воно ї є. але! вони такі ж як і ми всі! захоплені життям у полон і в емоціях.
тільки коли світло сонця вночі від місяця не світить і видно дрібні літери у книжці – вона стає …. не жабою і не красунею.. не проституткою і не торгашкою.. не простушкою і не багачкою..
вона є завжди собою. вона завжди кохана. і дітки її теж.
будемо!
плюшева собачка біжить у хатинку з рожевим обладунком навколо дверей і зникає у напівтемряві кімнати під якимось чи то кріслом чи диванкиком
це мій ідеальний світ
занавіс))

мораль: коли вимкнеш шум у голові – будеш уважнішим до того, що тебе оточує! любіться!