Куди подітись.. або куди все поділось.. (подорож до чорнобильської зони)

Posted in Оповідання

Куди подітись.. або куди все поділось.. (подорож до чорнобильської зони)

Колись було й таке. Вирішили їхати, а куди – не вирішили. І поїхали.

Почалось все на початку липня місяця 2006 року. Коли мені сказали, що я кудись маю їхати. Про це мені повідомила найкраща подруга, кохана дівчина та просто гарна людина в одноній особі. Назвемо її Хорошкою. Бо вона якраз нею і є. Куди мене збирались везти, я не знаю..

зрештою всі плани щодо поїздки якось не склались.. але, коли я щось планую, мене важко зупинити. Плануючи за тиждень поїздку я відклав на другу половину п’ятниці всі плани, відмінив робочу суботу в університеті і поїхав додому збирати речі. Зустрілись з Хорошкою ми біля Полтавської стоматологічної академії ввечері п’ятниці. Вона прийшла зовсім без нічого, а у мене вже за плечами був наплечник

не памятаю все що між та до..

але.. подорож триває.. квитки взяті.. ви вже на вокзалі.. наш поїзд на Київ.. до Києва дістались без пригод.. тільки якось особливо.. щось навіть не памятається як.. все що між та до – не цікаво.. а що буде далі! То вже супер!

Що від Києва? Шукаємо можливість якось виїхати на Овруч.. а перед Овручем якраз те.. .. . . .. те куди ми намітились..

А куди ми намітились? МИ якось взагалі невизначено їхали і їдемо.. та і взагалі . .. . . . ми ще в Києві.. мені хреново.. я як зажди не виспався в поїзді.. що за оказія, я ніколи не висипаюсь у поїзді.. та може і правильно.. я ж ніколи не беру постільної білизни. Треба щось інше думати. Типу: розтавляти намет у поїзді..

карочє..

МИ десь по Києву шляємось та шукаємо автобус, бо мандрівка подальша, згідно інструкцій з книжки, має продовжуватись автобусом. Проїхали все місто в метро.. протопали від ст. метро Либідська ще пішки трошки.. туди-сюди .. десь пів годинки.. знайшли автовокзал, але там нема у розкладі нашого міста.. ох.. який жаль.. Чекаю в черзі до довідкової. Там чемно пояснює мила тітонька, що треба їхати якимось певним траліком до якоїсь зупинки.. і як вона то все памятає.. ні, навіть не траліком.. автобусом.. номер маршруту якого складається з 3-х цифр.. я б такого не запамятав. Та якось доїхали до іншої автостанції..

А на цій станції не виявилось квитків на наш автобус.. ЗІБРАЛИ РАДУ! Вирішили: чекати доки сам цей автобус приїде і увіпхатись минаючи каси автостанції..

дочекались.. водій а автобусі мені теж сподобався.. на відміну від продавщиці хлаба в кіоску.. якась вона відморожена..

А ще на вокзалі.. чи як його називати. Краще товчком.. Це вже точно так зветься. Всі бігають з клунками, все надто провінційне і .. і нічо..

проте доки моя дівчинка стояла у черзі за .. не знаю за чим.. за хлібом наче.. я купив за якісь декілька гривень супер-молочка. Воно виявилось смачним та надто поживним. На самому дні його лежав шматочок масла.. ото настільки воно було жирне..

———

після короткочасного перекусу ми пішли до квиткових кас питати квитки на Овруч. Квитків нажаль не було, зате автобус відправлявся за годину.. ми трохи зачекали.. чекаючи обговорювали план психологічноїї атаки місцевого недалекого в українському питанні населення. Вирішили, що це не матиме ефекту і дарма витрачати час не потрібно.

Приїхав автобус.. великий.. Ікарус.. дивно що всі хочуть на Овруч їхати.. для довідки, Овруч це на північний захід від Києва.

Підійшов до водія. Він виявився приєною людиною. Сказав чекати за хлібним кіоском. Та ми були не одні без квитків. Чекали таки на наступній зупинці..

Сидіти довелось в автобусі на сходинках в задніх дверях разом із чиєюсь гітарою..

Дорогою дехто вчив ботаніку чи зоологію.. а я просто сидів. Слухав себе і просто дивився на повітря.

Протягом нашого перебування в автобусі нічого не трапилось.. хіба ми розглядали пейзажі. Здається Мар’янівка незаселена має бути.. та там три хати розвалених стоїть і все.. навіть на село не схоже.

Вийшли ми на КПП Поліське. Одразу рушили в бік Поліського, але нас призупинив працівник міліції і сказав, щоб ми йшли гуляти в інший бік.. ми так і зробили.. вздовж траси.. тоді звернули, пройшли вздовж якихось будівель, там навіть люди ходили.. туди-сюди. Транспорт стояв.

Далі було видно якийсь елеватор. Але іти туди було не цікаво. У нас була мета перейти через канал, який витікає хто-зна звідки, хто-зна куди тече і хто-зна навіщо він взагалі потрібен. Трохи подалі є на каналі перехід.. але перед цим ми ще трохи поозирались на місцеву природу. Надто багата природа. Я собі на згадку лишив равлика великого. Посадив до банки вдома та назвав Геррі (або просто Равлик.. чи просто Попа..))

Перейшовши через канал – нам відкрилось поле. Загалом описати це: чорнюща земля, трава вище аніж по пояс, болотяна місцина і купа-чимала різних рослин.. місцями калюжі трапляються по пояс.. інколи глибше.. загалом “калюжі” ці утворюють болота через які можна перебрести тільки зайшовши в них. Так ми і зробили. Роздяглись по пояс знизу і перейшли тримаючи речі в руках над водою.

ішли.. ішли.. ішли.. ховались від автів.. залізли в ліс, там комарів голодних.. у-у-у-у.. довелось намазатись гелем, який їх мав би лякати. Дійсно “Тайга” хоч і смердить “Зірочкою”, проте комарі не сідали на нас. Тільки-но долітали і одразу лякались запаху. Далі пішли .. довго ішли.. знайшли знову болота.. зрештою дійшли до річки. Річка розміром не велика, а розлилась на стільки.. навіть не знаю як описати, на скільки ж вона розтеклася. Дуже розтеклася.. утворюючи заплави та болота.

Перше що ми побачили: чистота.. щодного кинутого папірця чи недопалка. гг А звідки їм там узятися? Хоча 10 коп я знайшов. : ))

Далі відкрився вид на багатоповерхівки без вікон.. Залізли, походили, по всіх кімнатах порозкидано пакети з під молока якогось. В одній із кімнат балон синій з киснем. Не відкручував, не перевіряв чи є там кисень. Скоріш за все цей балон використали для зрізання всіх труб з будинку, що були поскладані біля під’їзду. Місцями трапляються шматки пластикових труб.. нового зразку.. (дивно, звідки їм там узятися?) Загалом у будинку цікаво. На дах не лізли. Бо не було драбини. з вікон верхніх поверхів багато видно.. внизу приватний сектор. Полізли туди. Походили поміж будинків із добротними садками(колись добротними), здер якусь табличку з будинку. Квіти красиві.

Наступне що згадуєтсья – будови колгоспного типу.. абсолютно пусті та дуже цікаві. В одному сараї знайшли купу протигазів, гіпсу, смітник, і вивіску з написом: “Всі на вибори депутатів ВР, судів та місцевих рад всіх рівнів. 1982 рік”, нажаль це не дослівно, але основна його суть у цьому. Вивіска на червоній тканині, білою фарбою, українською мовою, з зображенням серпа та молота.

Далі якісь гаражі та таке інше.. зрештою ми дізнались що це було в радянські часи. Це осушувальне господарство. Яке допомагало утримувати річку в належному стані, щоб вона не заболочувала місцину. Площа досить велика у господарства. Булівель багато. Змогли полазити по якійсь адмін будівлі даного комплексу.

Загалом місто таке от і є.. купи будинків.. купа пустоти.

Відчуття, що за тобою хтось спостерігає. А чи не саме місто? Хто-зна. Ми змогли знайти декілька кузовів від автів. Пожмакані та нікому не потрібні. Ще хатка охоронця якихось гаражів, всередині газова плита, диван, штори на вікнах.. привиди та всяке таке.. бу..

в місті є Пошта, дитячий садочок, все що потрібно такого розміру місту. Протяжність кілометрів 5-7.. але по такій жарюці було іти важко.

Найцікавішим для нас виявилась велика будівля із тримачами для прапорів на зупинці автобуса “Меліоратор”, напис на зупинці давно здертий, але ми пів години видивлялись на тіні від літер і таки віднайшли ту назву. Будівля одразу здалась адміністрацією.. але ні. Якась вона була не така. На першому поверсі великий квітник з пальмою. Пішли вище, ходили по кабінетах. Великі.. багато. лікарня? ні.. щось тут не те.. перехід в інший сектор.

Оце так натрапили! Яка романтика. Спорт-зал.. все, сумнівів немає, школа.. оце так супер! Ми стояли на балконі, обійнялись.. в пустій будівлі давно забутої школи.. тут колись бігали та цвірінчали дітки.. на пропрівшій мокрій підлозі залу лежить два кеда, в різних кінцях, різного кольору. Підлога з наборних планочок, як годиться бути підлозі в спортзалі. Вона місцями підірвана, як і решта підлог в будівлі(хтось щось шукав?). Ідемо далі. Знаходимо актову залу. Там транспорант на підлозі валяється: “Учитсья, учиться и еще раз учиться. В.И.Ленин”. Облишили.. гг Хоча цікаво.

Далі кабінет бальних танців паркетований на підлозі.. теж підлога зірвана. в коридорі красиві стіни.. мозаїкою викладені. Хотілось написати: Тут був .. гг але ми пішли далі.. сусідня будівля логічно було б їдальня. Почовгали ми на дах. Як там романтично! Поряд ще багатоповерховий гуртожиток.. але ми вже знали що це за гуртожиток, бо насправді ми не в школі знаходились. Це не було школою. Це щось більше. Будівля надто велика. 5 поверхів здається.. знову до класів повертаємось.. в одному купа телевізорів. Побитих. І плакати по цій же темі.. щось про теле передавачі та таке інше.

В другому класі просто трибуна.. бачитсья на них вчитель та дитятко, що стоїть біля дошки, що тепер стоїть під стіною і щось собі відповідає вивчене. А може і не вивчене, а може і не відповідає, а слухає підказки з класу від своїх друзів..

Багато кімнат. Всі спеціалізовані. В кожній щось своє. Облазати все не мали змоги.

Найцікавіша: туалет.. гг

та ні, то жарт вище був.

Найцікавіше – кабінет ДПЮ та кабінет завгоспу по сумісництву.. в ньому можна знайти купу паперів розкиданих по підлозі.. знов привиди.. береш зошит.. знаєш що це хтось писав.. тепер той зошит нікому не потрібен. Бачиш оцінки, конспекти.. плани, проекти.. проект забудови .. о.. проект забудови СПТУ-10. Так це ж спеціалізоване ПТУ.. нічого собі.. також в кабінеті купа плакатів про те, як надягати протигази та інша корисна інформація, що місцевим дітям таки знадобилась, певно.. доки моя дівчинка щось там читала – знайшов серед кіпи паперів газету .. як же вона звалась? Забув.. за лютий 1986 року.. переддення вибуху на ЧАЕС..

В газеті сторінок 10 виступу Горбачова, сухим текстом та на останній сторінці якісь міжнародно-комуністичні новини. Супер. Але брати не став.. брудна.

Далі ми звідти вийшли та рушили на автобус, що мав би сторо приїхати. Не буду детально описувати як нас затримали службовці МВС, але було.. вони нас довезли до КПП, склали протокол про незаконне проникнення в зону обов’язкового виселення та відпустили на автобус. Назад все не цікаво. Хоча .. : ))

Покищо це все, що хочу розповісти про Поліське. Можливо моя дівчинка захоче додати щось своє.. то буде ПМ.. наразі все!

Мартин
15.08.2006 року

Поділіться в соц мережах!

0