Просто неба.. блукати і не знати спочинку.

Posted in Не моє художнє

Вона зупинилася під яскравою зіркою, отою одною, що світить у темну ніч, і навіть без окулярів Вона може її побачити… не так як інші..
Велика і стара зірка, наче вона жила вже міліарди років, але тільки тепер стала такою потрібною, значущою, саме для Неї. Ніхто більше.. ніщо більше.. тільки світло, що відбивається від сумного плеса води і обіймає собою увесь навколишній рай.. для когось.. когось..
Де?
Далеко в ночі, поряд з велетенським привидом суму є Воно.. що?
Сьогодні нікого не буде поруч. Сьогодні ніхто не мовить слова, не порушить тишу самотнім звуком, таким недоречним..
Сьогодні ніколи не скінчиться, сьогодні триватиме вічно, і так хочеться, щоб Він це побачив, відчув, зрозумів, що заради Неї світ може здійснити неможливе, світ може зупинитися. Сповільнити рух і вимкнути двигун. І все…
Тільки чудові зорі, що так невпинно рухатимуться нічним небом, нагадуватимуть про скінченність миті, невблаганність часу, старіння душі..
Але Їй все одно. Мені все одно. Квітка ростиме доти, доки відчуватиме світло і вологу, доки її коріння буде вільно і легко себе почувати. А потім, коли їй стане тісно в цьому світі, вона піде.. так само як і ти.. так само як і я..

(c) Надійка)) lazhev@rambler.ru

Поділіться в соц мережах!

0